Ми з дружиною, перший час після весілля, жили у її батьків. У тещі була літня кухня, окрема, де вона проводить більшу частину свого життя. І як у всіх милих дам у неї була подружка-сусідка.
Не будемо називати імен, сусідка приходила до тещі кожен день практично, що влітку, що взимку. Ніби у неї немає ніяких справ по дому. І не сказати що мама дружини її кликала, просто була вихована і не могла сказати щось на зразок “йди додому”, ну не дозволяло їй виховання або просто соромилася.
Ніколи сусідка не йшла додому, якщо бачила, що ми сидимо за столом, або в нас гості. Навпаки! Сідає з нами і без запрошення. Навіть, якщо люди їй зовсім незнайомі і тещі за столом немає. Сяде, і гостюватиме до переможного.
Ми теж не могли їй нічого сказати, це ж мамина подружка. Та й господа не наша, тут і правила не наші. Терпіли.
В один прекрасний день батьки дружини виїхали на день народження а до мене з міста приїхала мама. Сидимо на літній кухні. П’ємо чай (я мамі налив). Літо. Спека. А тут сусідка нагодилась. Давай з мамою знайомитись, розбалакались про життя про городи і худобу. Сусідка налила собі чай, підсіла до мами моєї. Сидить п’є.
На столі тортик який мама для господарів дому привезла. Я, от чесно, не встиг сховати. А сусідонька спокійно так собі узяла і тортик різати почала. У нас від такого, аж мову відняло.
— Вибачте, – не витримує мама, – Я господарям привезла. Їх вдома немає, можливо по приходу посмакуємо усі разом?
Але сусідка і вусом не веде. Спокійнісінько бере собі і кладе на тарілочку кілька шматочків.
— Передасте, що я свою частину уже взяла. – і на вихід, додому.
Моя мама аж руками сплеснула від побаченого. А свекруха повернувшись лиш розсміялась:
— Ну, ви чого. Я б усе одно понесла її пригощати, а так сама узяла. Ну така вона собі, зате добра і мені з нею добре.
Двадцять років минуло. Не стало цьогоріч сусідки у тещі. І знаєте – двір осиротів і теща, ніби аж постаріла. А я дивлюсь і думаю, а чи буде в мене колись, ось такий друг, до якого я зможу ось так запросто, як до себе додому прийти? Нема уже таких відносин, немає. А шкода!
Ростислав Борисович.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
