fbpx
Історії з життя
На свій двадцяти п’ятирічний ювілей донька попросила у нас подарунок. Мовляв усі її подруги вже мають, а їй і соромно зізнатись, що в неї того не має. Доведеться мені в свої сімдесят роботу шукати, бо доньчина забаганка нам не по кишені

Доньці виповнилося 25. На свій день народження вона у подарунок забажала в подарунок квартиру. Аргументом було те, що всі її подруги вже мають власне помешкання, а вона – ні.

Ми, чоловік і я, на той час уже були пенсіонерами. Чоловік, правда, підробляє ще таксистом, оскільки здоров’я дозволяє. Все життя ніби й не байдикували, але заробити на достойне життя в такому віці не змогли.

Як бути далі – не знаю. Дочка не зважає на те, що наші можливості надто малі для купівлі нового житла. Зарплата у дочки також мінімальна. Тобто квартира у кредит також не світить, бо нічим буде його сплачувати.

У дочки, один аргумент: «У всіх є, а чому в мене нема?». Я втомилася морально. Адже ж я не проти, щоб життя в моєї дочки було таким, як у всіх. Знаю, що власне помешкання на сьогодні – це не розкіш, а насущна потреба. Тим паче, що вона найближчим часом планує вийти заміж.

Тарас – друг Тані моєї доньки, також з небагатої сім’ї. Його зарплата наразі трохи більша від мінімальної. Як для молодої сім’ї цього зовсім недостатньо, щоб купити одразу собі квартиру.

Я запропонувала Тані якийсь час пожити у нас, у двокімнатній квартирі, і заощаджувати гроші на власне помешкання. Поступово щось можна зібрати, трохи поможуть свати, трохи – ми, і буде власне житло.

Таня, правда, на мою пропозицію відреагувала сміхом. Мовляв, краще зніматимуть окреме житло. Але ж так багато не заощадиш! Оренда сьогодні – дороге задоволення.

Як бути далі – не знаю. Шукаю також роботу. Донька категорична. Або їй хоч маленьку але свою квартиру, або ми вже їй не батьки, бо не змогли забезпечити найнеобхіднішим.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page