Їй було приємно, що такий багатий і гарний хлопець за нею упадає – все було, як у казці: квіти, подорожі і дорогі подарунки. Та й вона теж нівроку – гарна, очей не відведеш. Кращої пари годі було знайти.
Звичайно, Володя не був єдиним залицяльником і Галя знала собі ціну, але поки вона дозволяла йому себе завойовувати. А чом би й ні – вона заслуговує найкращого, а поки він і є найкращим. Але от як вона поїде знову вчитися, то там будуть хлопці і красивіші і багатші – вона це точно знала.
Отак вони гуляли ціле літо і вересень покликав дівчину в місто на навчання, але Володя просив її вийти за нього заміж:
– Давай хоч заручимось, – благав хлопець кохану.
– Е , ні, я не хочу мати диплом з твоїм прізвищем, бо я його сама здобуду. Та й не хочу я ще заміж виходити і каструлями дзвеніти, – говорила Галя.
Але сталося по-іншому, через якийсь час зрозуміла, що при надії і страшенно розлютилася на Володимира:
– Я ж тебе по-людськи просила бути обережним, я тобі довірилася. А ти з цього боку вирішив зайти? Не буде цього!
Хлопець і просив, і молив, але Галя була тверда. Навіть, мама, якій подобався Володя, стала на його бік:
– Донь, це все дуже серйозно і може бути непоправно. Подумай добре – він хороший хлопець і буде добрим батьком для малюка, повір, доню, рідко зараз знайдеш такого чоловіка.
– А я себе під плотом знайшла?, – не вгавала Галина.
Всі крапки поставила лікар, яка сказала, що термін завеликий і здоров’я не дозволяє робити будь-які втручання.
– Я за тебе заміж не вийду – аби ти це чітко знав, – сказала вона хлопцеві і вже чітко знала, що перед нею ворог.
На світ з’явилася прекрасна дівчинка, але молода мама бачила в ній тільки важку та непосильну ношу. Володимир крутився над малюком і в її голові майнула думка:
– Забирай, ти ж так її хотів, а я ще планую жити і радіти життю.
Коли мама Галини здійняла крик, що хоче сама виховувати онучку, та лише зло дивилася, мовляв, не хоче й чути запаху підгузок в її домі, замість запаху парфумів.
Володимир всю любов свою переніс на донечку, але сказав, що Галина може в будь-який момент передумати. Він ще вірив, що це просто зайва норовливість і скоро Галя буде тішитися донечкою, як і він.
Галина обтріпалася та поринула у студентське життя, вона з полегшенням думала. Що цей епізод в її житті доволі приємно скінчився – вона свою частину роботи виконала, то пора Володимиру віддуватися за свій вчинок.
Вечірки, хлопці, пригоди – вона шукала принца під свою недосяжну персону.
Вперше її замуляло на рік донечки, коли мама наполягла прийти та привітати дитину:
– Хоч фото у дитини буде, що мама її любила та на руки брала.
Володимир світився від гордості, гості косо дивилися на Галину, а вона келих за келихом тамувала свій розпач: вона ж просто хоче бути щасливою! Не всім дано над дитиною сюсюкати і пускати своє життя в сліпому обожнюванні. Вона хоче просто жити – чому ці люди її не розуміють?
А Володимир? Він причина всіх її нещасть і скільки завгодно він може на неї дивитися котячими очима, але вона ніколи з ним не буде.
Життя крутилося в радощах та обожнюванні, але ніхто не пропонував дівчині руку і серце.
В якийсь момент їй захотілося купити Софійці подарунок, хоч на день святого Миколая. Приїхала на таксі і подзвонила в двері. Їй відкрила жінка, звичайно, не така гарна як вона, тому Галя лиш на секунду глянула на неї і не помітила черевце. Софійка сиділа спиною до неї:
– Привіт, мала, – невпевнено сказала Галя, простягаючи дитині дорогу ляльку.
Дівчинка розгублено кліпала і звернулася до жінки:
– Мамо, це твоя сестра?
Тоді Галя й помітила і обручку, і те, що жінка при надії. До кімнати зайшов Володимир, але в його очах вже не було того обожнювання, до якого вона звикла. Вичавила з себе кілька фраз і пішла, впевнена в тому, що цей чоловік зламав їй життя.
Фото Ярослава Романюка.
