Я дуже старалася аби все приготувати, як у нас заведено, пішла на деякі поступки, адже діти прийшли з роботи раніше, не чекали вже першу зорю. Проте, першим, що сказала моя невістка, а діти підхопили – я не буду їсти цю слизь.
Я дивилася на сина і шукала в ньому підтримки, але він тільки й вимовив:
– Мамо, нащо це все? Ми не можемо нормально поїсти?
Невістка важко зітхнула і полізла в холодильник робити всім бутерброди з м’ясом, вони швидко перекусили і пішли з кухні і залишили мене за святковим столом.
В вікні миготіла свічка, а я думала про те, що вони мені так і не пробачили.
Звичайна була у нас родина: син, донька і чоловік. Всіх вивчили і дали освіту, оженилися вони, тільки Назар поїхав в столицю вчитися і так там оженився. Марина була гарною жінкою, я її толком і не знала, приїжджала кілька разів і все, онуки так само не привозив до нас, бачилися по телефону і висилали їм гроші на подарунки. От і все.
З Наталкою у мене кращі відносини, бо вони й ближче живуть, онуків я знаю і няньчила.
Далі чоловіка не стало і я вже стала думати про те, що доведеться на когось з дітей переписувати квартиру, щоб потім не було питань. Аж тут телефонує Назар:
– Мамо, мені потрібна велика сума, ти можеш мені допомогти?
– Синку у мене двадцять тисяч відкладено, я тоді перешлю.
– Мамо, мені треба більшу. Ти можеш продати свою квартиру і дати мені половину суми, а собі купити меншу?
– Сину? Я… Я не знаю.
Я не думала, що він таке попросить. Як мені продати дім, а жити де? Квартира трикімнатна, але в панельці, не дорого коштує, а далі шукати по місту квартири, я не знаю.
– Все з тобою зрозуміло, – сказав син.
Я розуміла, що він образився, але я таки переслала йому гроші, проте, одного дня він став у мене на порозі з родиною.
– Не хотіла нас виручити, то ми будемо тут жити, – сказав він.
– Боже, та я рада, живіть скільки треба.
Рік був дуже важким, невістка була непривітна і грюкала на кухні так, що сусіди чули з вулиці, діти вже підлітки, але те й робили, що сиділи в телефонах, не говорили зі мною ні про що. привітаються зранку і все, навіть «на добраніч» не скажуть.
Син дратувався з будь-якого приводу, мені приходилося мовчати в своїй хаті. Я все прощала, розуміла, що їм важко і на новій роботі і в школі. Взяла на себе кухню і прибирання, але подяки не було. Діти не їли мої страви, а Марина казала, що я марную продукти і вона мусить готувати замість того аби я приготувала щось одне і те, що вони хочуть.
Я все зносила мовчки. Вирішила, що на Святвечір все налагодиться. Наварила вареників з картоплею і капустою, зварила картоплі, гриби, голубці пісні, риба, гороховий суп, узвар і звичайно, кутя та стала чекати на дітей.
Онуки покрутилися на кухні і спитали, що то таке. Я почала розповідати, що у нас такий звичай перед Різдво, всі мають найперше скуштувати куті, а далі інші страви, можна співати колядок…
Бачила, що діти зацікавилися, видно, Марина ніколи не робила Вечері.
Коли прийшов син і Марина, то я побачила, що син зрадів.
– Мамо, ти стільки всього приготувала.
Марина мовчала. Коли всі сіли до столу. То я перехрестила кутю і сказала. що всі мають спробувати найперше її.
– Я не буду їсти цей слиз, – відказала невістка, – я стомилася з роботи і хочу поїсти м’яса, а не ось це все. І діти такого не їдять.
Вона зробила всім бутербродів, син теж перекусив, але взяв і голубці і вареники ще. Мені шматок не йшов до рота.
Зателефонувала донька, привітала і побажала смачної куті.
– Мамо, ми йдемо до вас!
Через якусь годину вже лунало «Нова радість стала», Наталка з чоловіком і дітьми смакували стравами, хвалила, а я крутилася аби всім було місце і страви гарячі.
Далі прийшов син і сів з нами співати, потім прийшли й онуки подивитися, навіть кутю спробували, казали, що смачно.
– А як може бути не смачно, якщо там мед є?, – казала я.
Може, Бог дасть, що все у нас налагодиться. Як ви гадаєте?
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
