Ще син так-сяк тримається, бо живе в дружини, а от донька з самого початку привела зятя жити до нас. Не скажу, що дуже лізла в їхнє життя, але раз ви тут живете, то будьте добрі й допомагайте. Але ж ні – то він на роботі, то він у мами, то «нащо ви того всього насадили».
Покосити траву – то якийсь анекдот з лічилочки «ну а потім все з початку, все з початку по порядку…».
– Нащо вам трава?
– Щоб сіно сушити.
– Нащо вам сіна?
– Корова буде їсти.
– Нащо вам корови?
– Щоб молоко давала.
– Нащо вам молока?
– Щоб ви його пили.
– Я не п’ю молоко.
– Але їж сметану і сир!
– То я не буду їсти і не буду косити. В мами є корова і будемо від неї брати.
А мене ж аж пориває.
Прожили вони отак коло мене десять років і зять пішов, бо його тут дуже заставляли до роботи, а в мами не заставляють.
Отак залишилася донька у мене з онуком і живемо. Я на роботу ще ходила, дитина в школу, а вона ввесь час то з однієї роботи, то на іншу, все їй не подобалося, що робота важка, а зарплата мізерна.
Я їй вірю, але що вже поробиш, як така ситуація.
– Їдь на заробітки, – казала я їй, – Сестра моя працює роки в Італії, то тобі щось знайде.
– Не хочу їхати, – вона мені на те, – Дитині мама потрібна, а не гроші.
Так то воно так. Але роки йшли, я вже корову тримати не можу, бо косити треба, а хто покосить? Наймати за кожен раз, то треба вже продавати молоко, а я тим займатися не хочу, не можу з тими торбами в місто та назад.
Вирішили корову продати і стало мені на руки легше, але й легше на кишеню, бо ж треба купити й сир, і сметанку.
Отак, як з одного боку додалося, то з другого віднялося. А ще додайте, що вже я на пенсії, дитина росте, а донька все чекає, коли розбагатіє.
І я дуже задумалася, що ж то зі мною буде потім?
І вирішила поїхати до сестри, а вона вже мені роботу знайде.
І тут я зрозуміла, що то таке жити! Як то ти наробився, але й маєш гроші, можеш піти в гарне кафе, погуляти по гарному місті, смачно з’їсти, а не лише картоплю з капустою квашеною.
Я собі гарно вбралася, зачіска при мені, та я ще жінка ого-го!
І тільки я все минуле з плеч скинула, як діти один поперед другого мені видзвонюють, що їм вже і негайно треба грошей.
Синові машину треба, онукові поступати, а доньці на безбідне життя.
Я сестрі пожалілася на дітей, а вона мені каже:
– Все правильно, а для чого ти тут? Аби родину підтримати та дати їм все, що їм треба, а на старості вже вони тобі віддадуть.
– Але я вже не молода, а віддяки ніякої, – кажу я їй на це.
– І що? А буде ще гірше, то ти думай, що тебе тут ніхто немічну не заходитиме безкоштовно, а от діти заходитимуть.
– Але теж не безкоштовно, бо гроші треба мені наперед платити?
– Так, але ж ти рідним віддаєш, а не чужим.
Я так собі порахувала, що весь мій заробіток до копійки треба віддати дітям, щоб я мала шанс на їх милість.
Знову економити і запертися з сеньйорою в хаті, їсти в церкві і купувати одяг на секонді.
Чи є якась середина розумна в такому розкладі? Дуже цікавить думка жінок, які мають досвід роботи за кордоном і чи так сталося, як ви собі задумали?
Історія основана на реальних подіях, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
