fbpx

На той момент у мене була пенсія дві чотириста і я одразу задумалася над тим, що не так вже й буду добре жити, бо покластися мені нема на кого, попри те, що маю двоє дорослих дітей

Ще син так-сяк тримається, бо живе в дружини, а от донька з самого початку привела зятя жити до нас. Не скажу, що дуже лізла в їхнє життя, але раз ви тут живете, то будьте добрі й допомагайте. Але ж ні – то він на роботі, то він у мами, то «нащо ви того всього насадили».

Покосити траву – то якийсь анекдот з лічилочки «ну а потім все з початку, все з початку по порядку…».

– Нащо вам трава?

– Щоб сіно сушити.

– Нащо вам сіна?

– Корова буде їсти.

– Нащо вам корови?

– Щоб молоко давала.

– Нащо вам молока?

– Щоб ви його пили.

– Я не п’ю молоко.

– Але їж сметану і сир!

– То я не буду їсти і не буду косити. В мами є корова і будемо від неї брати.

А мене ж аж пориває.

Прожили вони отак коло мене десять років і зять пішов, бо його тут дуже заставляли до роботи, а в мами не заставляють.

Отак залишилася донька у мене з онуком і живемо. Я на роботу ще ходила, дитина в школу, а вона ввесь час то з однієї роботи, то на іншу, все їй не подобалося, що робота важка, а зарплата мізерна.

Я їй вірю, але що вже поробиш, як така ситуація.

– Їдь на заробітки, – казала я їй, – Сестра моя працює роки в Італії, то тобі щось знайде.

– Не хочу їхати, – вона мені на те, – Дитині мама потрібна, а не гроші.

Так то воно так. Але роки йшли, я вже корову тримати не можу, бо косити треба, а хто покосить? Наймати за кожен раз, то треба вже продавати молоко, а я тим займатися не хочу, не можу з тими торбами в місто та назад.

Вирішили корову продати і стало мені на руки легше, але й легше на кишеню, бо ж треба купити й сир, і сметанку.

Отак, як з одного боку додалося, то з другого віднялося. А ще додайте, що вже я на пенсії, дитина росте, а донька все чекає, коли розбагатіє.

І я дуже задумалася, що ж то зі мною буде потім?

І вирішила поїхати до сестри, а вона вже мені роботу знайде.

І тут я зрозуміла, що то таке жити! Як то ти наробився, але й маєш гроші, можеш піти в гарне кафе, погуляти по гарному місті, смачно з’їсти, а не лише картоплю з капустою квашеною.

Я собі гарно вбралася, зачіска при мені, та я ще жінка ого-го!

І тільки я все минуле з плеч скинула, як діти один поперед другого мені видзвонюють, що їм вже і негайно треба грошей.

Синові машину треба, онукові поступати, а доньці на безбідне життя.

Я сестрі пожалілася на дітей, а вона мені каже:

– Все правильно, а для чого ти тут? Аби родину підтримати та дати їм все, що їм треба, а на старості вже вони тобі віддадуть.

– Але я вже не молода, а віддяки ніякої, – кажу я їй на це.

– І що? А буде ще гірше, то ти думай, що тебе тут ніхто немічну не заходитиме безкоштовно, а от діти заходитимуть.

– Але теж не безкоштовно, бо гроші треба мені наперед платити?

– Так, але ж ти рідним віддаєш, а не чужим.

Я так собі порахувала, що весь мій заробіток до копійки треба віддати дітям, щоб я мала шанс на їх милість.
Знову економити і запертися з сеньйорою в хаті, їсти в церкві і купувати одяг на секонді.

Чи є якась середина розумна в такому розкладі? Дуже цікавить думка жінок, які мають досвід роботи за кордоном і чи так сталося, як ви собі задумали?

Історія основана на реальних подіях, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page