Ми з чоловіком разом майже 20 років. Якщо я задам собі питання, що відчуваю до чоловіка, то відразу відповім – мені добре з ним. Я всі ці роки вірила йому і знала, що він ніколи не зрадить мене. А також, я настільки звикла до чоловіка і дуже добре знала його, що часом мені здавалося, що ми одне ціле. З приводу кохання до чоловіка – я не знала, це і є любов чи просто прихильність і звичка.
Зазначу, що після того, як не стало моєї мами, 10 років тому, саме мій чоловік допоміг мені вийти з того стану, в якому я перебувала. Він навіть, в якійсь мірі, замінив мені мою маму: був таким же добрим, завжди дбав про мене, а після роботи мене чекала тепла вечеря, тиша і порядок в квартирі. Сварок і непорозумінь між нами не було, тільки трохи, і то, на початку сімейного життя. Зате ми настільки розуміли один одного, що приводу для конфліктів і не було. Нашій доньці мій чоловік приділяє теж досить часу, і мені іноді здається, що наша донька любить його більше, ніж мене.
Хочу зазначити, на роботі я займаю високу посаду і користуюся повагою співробітників і успіхом у чоловіків. Але ні до заміжжя, ні після нього, у мене не було інших чоловіків, крім чоловіка. Я собі завжди говорила, що навіть якщо тобі цікаво спілкування з чужими чоловіками, сто разів подумай, перед тим як завести стосунки на стороні. До речі, моя мама завжди була вірна моєму батькові. Хоча мого чоловіка і батька не порівняти, це абсолютно протилежні люди, про таких кажуть, як небо і земля. Та й не могла я завести собі когось так як завжди знала, що мій чоловік не заслужив такого ставлення.
І ось недавно я повернулася з відпочинку. Загалом, мої співробітники, побачивши, що я дуже втомилася, купили мені путівку в санаторій. Зазначу, що там я познайомилася з одруженим чоловіком, який розповідав цікаві історії про свої подорожі сім’єю, намагався справити на мене хороше враження. Так вийшло, що я не встояла, бо нахлинули якісь нові почуття, з якими не можна було нічого вдіяти. Це було всього один раз, і я пошкодувала про все вже на наступний ранок.
Що я відчуваю зараз? Отже, мучить совість, сором, не знаю, як дивитися чоловікові в очі. Я намагаюся не показувати виду, що зі мною щось не так. Але чоловік дивно на мене дивиться так, ніби розуміє мою помилку. Я впевнена, що чоловік піде, як тільки дізнається про мою зраді. Що робити? Я розумію, що не зможу весь час мовчати, але і втратити такого чудового чоловіка я не готова. Якби можна все повернути назад, я ніколи б вчинила так стосовно свого чоловіка. Я хочу зберегти свій шлюб. Крім того, я можу щиро покаятися, але чоловік після почутого не буде до мене ставитися, як раніше. Адже розбиту чашку не склеїти, і я в це вірю. Як же жити далі? Я все зіпсувала?
Фото – ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.
