Я вийшла заміж в 22 роки. Ні, не по зальоту, а через велике кохання. До весілля ми рік зустрічалися. Потім Коля зробив мені пропозицію. Я, звичайно ж, погодилася.
Тоді ми обоє працювали в одному супермаркеті. Я була касиром, він менеджером. Там ми власне і познайомилися. Закохалася в нього майже з першого погляду. Він був таким ввічливим і добрим завжди. Красиво залицявся. Запрошував на побачення.
Коли ми одружилися, то відразу вирішили, що основні витрати будемо ділити навпіл. Оплату за комуналку(ми жили в квартирі, яка залишилася Колі від бабусі), продукти, бензин, поїздки та інше. Це було зручно. Частина грошей в сім’ю, частина собі. На щось відкладати ми тоді не планували. Але потім завели і спільну скарбничку, щоб збирати на літній відпочинок.
Все йшло добре, поки Микола не змінив роботу. Тоді він став заробляти в 2 рази більше за мене. Може навіть в 2,5. Він мене цим не дорікав, але і свій внесок в сімейний бюджет не пропонував збільшити. Хоча я думала, що це було б чесно.
Якось я вирішила поговорити з ним на цю тему. Мовляв, ти заробляєш набагато більше, давай я буду менше вкладатися в сімейний бюджет. Якщо раптом я теж знайду іншу роботу, то ми це питання переглянемо.
Коля не захотів. Сказав, що я можу вже зараз шукати іншу роботу, якщо мене не влаштовує такий підхід. Що мені і так вистачає грошей.
Чому я вважаю, що все потрібно було змінити? На їжу ми скидаємося однаково. АЛЕ їсть мій Коля раз в 5 більше, ніж я. І не тільки за об’ємами, але і по грошах. Коли він став заробляти більше, то і продукти ми стали купувати дорожчі. Але ділили чеки навпіл, так і не перестали. Я їм значно менше. Я дівчина. Я в принципі не можу з’їсти цілу піцу за раз. Максимум два шматочки. А він може. І ще після цього догнатися чимось солоденьким.
Загалом, що тут пояснювати. Чоловіки за своєю природою їдять більше. Я йому спробувала це пояснити. Слухати було неприємно. Він розізлився. Сказав, давай тоді буде не навпіл бюджет, а роздільний. Я усміхнулася і погодилася.
І ось ми поїхали в Метро. Він з візком пішов, я з кошиком. Набрав купу їжі. Дорогих дрібниць всіляких, мабуть, щоб мені було прикро. Купу м’яса купив. Риби. І все, чого душа забажає. Я взяла гречану локшину, куряче філе, трохи овочів. А ще кашу вівсяну. Я її вранці їм. І кефіру кілька пляшок.
Сума в наших чеках істотно відрізнялася. Він, насміхаючись, віз мене додому. А мені навіть не було образливо.
Коли ми повернулися додому. Я пішла на кухню, спокійно приготувала собі локшину з курочкою, поїла і завалилась на диван дивитися телевізор. Чоловік прийшов із спальні і запитав, коли буде вечеря. Я сказала, що вже поїла. Потрібно було бачити його очі.
– А я?
– Ну так, у нас же тепер роздільний бюджет. Кожен сам собі і готує. Кухня вільна, посуд помила. Вперед.
– Тобто, я тепер сам собі буду готувати?
– Звичайно, а ти як думав.
І пішов він сам собі готувати їсти. Раніше він рідко готував. І зазвичай виходило не дуже смачно. Як і цього разу.
Він посмажив собі баранину, зварив макарони, зробив салат з огірків і кукурудзи. Не знаю, чому він вирішив, що це буде смачно. Я про салат. А потім демонстративно прийшов їсти в вітальню.
Смішно було спостерігати, як він намагався розжувати гумову баранину. Як кривився, коли їв, мабуть, не солені макарошки, причому переварені. Ну, і салат теж, мабуть, не особливо зайшов. Але все з’їв. Хоч і за півгодини. Навіть пляшку червоного відкрив, напевно, щоб проштовхнути.
Залишок вечора пройшов в тиші. Я сиділа тихенько та й стала роздумувати. Підраховувала за і проти. Зрештою, я прийшла до висновку, що роздільний бюджет мене повністю влаштовує. На їжу для себе я витрачаю в рази менше грошей. Мені від моєї зарплати більше залишатися буде. Та й готувати купу їжі не доведеться щодня. Все в шоколаді.
Наступний тиждень був веселим. З роботи Коля повертався пізно. Голодний і стомлений. А ще потрібно було щось підігріти або навіть приготувати. У середу до нас прийшов кухар. Він його знайшов в інтернеті. Вирішив, що раз я не хочу готувати, а він не особливо вміє, то це може зробити професіонал.
Я впустила кухаря Олексія. Показала йому, де лежать продукти Миколи. А які чіпати не можна. Він наготував їжі і поїхав. Задоволений чоловік увечері влаштував собі бенкет на весь світ. Олексій взяв за свою роботу дві тисячі. Хм, мені стільки за мої старання раніше ніхто не платив.
Чоловік сказав, що тепер буде його запрошувати частіше. Ага. Забув, напевно, що він не олігарх. І що з такими витратами він до кінця місяця не витягне.
Я не сперечалася. Мене все влаштовувало. Я навіть не планувала міняти ситуацію. Розлучатися я теж не думала. Мені і йти нікуди було. Орендувати і жити одній в мої плани не входило. Як і їхати назад до батьків.
Десь через тиждень, Коля вирішив сам поговорити:
– Дашо, навіщо мені дружина, яка не готує?
– Коля, а навіщо мені чоловік, який мене не поважає?
– У чому ж полягає моя неповага?
– Коли я тобі запропонувала більше вкладатися в сімейний бюджет, ти сам запропонував роздільні витрати. На квартиру я гроші даю, все інше кожен сам собі. Ти ж сам так хотів?
– Ти ж не говорила, що не будеш готувати.
– Це само собою зрозуміло. Коли щось готуєш, хочеться спробувати. Коли їжі не бачиш і не торкаєшся до неї, то і пробувати не хочеться. Так що сам готуй. У тебе повний холодильник їжі.
– Добре, тоді давай і витрати на машину ділити.
– Чого б це?
– Ну, я ж тебе в магазин вожу, щоб скупитися?
– Ти себе возиш. А все, що мені потрібно, я можу купити в магазинів за рогом. До речі, раз така тема, то я більше з тобою їздити не буду. Тільки час витрачаю.
– Загалом, мене така ситуація не влаштовує. Я не можу собі дозволити кожен раз кухаря замовляти. Дорого виходить.
– Миколко, це вже не мої проблеми. Ти хотів роздільний бюджет, ти його отримав.
Йде другий тиждень нашого роздільного бюджету. Я натішитися не можу. Правда, все більше і більше думаю про те, навіщо мені взагалі такий чоловік?
Фото – ілюстративне.
