У моєму житті сталося непоправне – я втратила свою старшу дочку, коли вона була студенткою. Водій, який не впорався із кермуванням, забрав єдиний мій сенс життя. З чоловіком ми дуже складно пережили цю втрату, адже на той час вона була єдиною нашою дитиною. Мені, щоб не зійти з розуму, рідні почали радити зважитися на другу дитину. На той час я була вже не молодою жінкою під сорок, але ми все-таки зважилися на цей відчайдушний крок.
Виношувала я складно, але нам таки вдалося стати літніми батьками. Наш хлопчик був кволеньким, але ми підняли його на ноги і раділи кожному моменту разом з ним. Коли він закінчив школу – ми вже були пенсіонерами, тому йому довелося самостійно забезпечувати себе. Довелось йому дуже швидко дорослішати і ставати самостійним.
Чоловіка не стало два роки тому. Моєю втіхою стало одруження сина, і я з нетерпінням чекала онуків. Дуже вже хочеться встигнути насолодитися малюками, адже розумію, що і мені залишилося недовго. На всі мої розпитування про те, коли ж, діти уникають відповіді і кажуть, що їм ще рано про це думати. Ну як же рано? Синові і невістці вже під 30 і це вже навіть трохи пізно. Син постійно посилається на те, що я його привела у цей світ набагато пізніше і, нічого, виростила. А їм ще жити й жити …
Нещодавно зустріла свою сусідку. Вона працює саме тим жіночим лікарем. Розговорилася з нею про дітей і, ненароком поскаржилася що можливо і не дочекаюсь онуків, адже невістка з сином не хочуть ще мати діток. Вона розповіла, що зараз багато хто не поспішає з цією справою і все частіше до неї за первістком приходять після 30.
Попросила її, щоб вона провела бесіду з моїми про те, чим може обернутись така пізня поява дитини. Вона погодилася і, зайшовши, ніби як випадково, до нас ввечері на чай почала розповідати моїм, що пора вже, ну і провела цілу лекцію з цього приводу.
Після того, як вона пішла у домі аж дах підскакував від обурення моїх близьких! Мені закидали, що лізу туди, куди не просять, адже це їхнє життя, і вони мають право самі вирішувати, коли їм зважуватись на дітей. Я тепер погана мама і свекруха, адже ходжу, розповідаю про їхні негаразди усім зустрічним! Ось так. На жаль, вони не розуміють, чому я це зробила …
Адже нічого поганого я не бажаю. Просто хочу, щоб мій син, нарешті став татом. Мрію, щоб у нього була велика сім’я, а я ще встигла б цьому порадіти. Як вимолити прощення за те, що образила дітей сама того не бажаючи? Адже я навіть не думала, що своєю поведінкою зможу аж так їх образити.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка ілюстративна – pexels.
