Це було так несподівано, що я, доросла дівиця, розгубилася.
– І що ж?
– Щастя – коли замерз на вулиці, прибіг додому, а вдома тепло, і чай гарячий, і мама сирники посмажила, і ми чекаємо тата. Коли тато приходить з роботи і каже, що я – принцеса, а мама – наша королева. Це коли болить горло і ніс не дихає, а мама мазюкає тебе м’ятною маззю і стає легко дихати. Це коли в школі хлопчик, який тобі подобається, смикає тебе за косичку, але нікому іншому цього робити не дозволяє.
Дивлюся на дівчинку і теж несвідомо починаю посміхатися, включаючись в гру:
– А ще, коли приходиш додому, двері відкриваєш, а до тебе біжать м’які лапки твоєї кішки. І поки ти Роззуваєшся, знімаєш шарф, вона треться об твої ноги, заглядає тобі в очі і щось говорить на своїй котячій мові. Коли в магазині притримав для когось двері, а тобі усміхнулися і сказали «Дякую». Коли довго-довго йшов дощ і раптом виглянуло сонце. Це коли маленькі дівчатка на зупинці говорять правильні слова, від яких дорослі люди починають посміхатися.
Несподівано дівчинка обіймає мене, мама відривається від телефону і з тривогою дивиться на нас. Підходить мій автобус. Присідаю, обіймаю дівчинку.
– Дякую.
І поки бачу їх на зупинці, махаю рукою і посміхаюся. Щастя – це просто. Головне, щоб поруч опинився той, хто нагадає тобі про це у важкі часи.
Записки Оптимістки.
Фотографія ілюстративна.
