Я, звісно, знала, що наш начальник на слово нікому не вірить, але те, що він у перший робочий день особисто приїде перевіряти, чи хворію я чи ні, мене вразило.
У нас на роботі за півроку вже всі звикли до викрутасів нинішнього керівництва. Ну, тобто тут навіть не викрутаси, а своєрідна манера працювати, відмінна від попереднього начальника.
У нього на всі випадки життя мають бути папірці з обґрунтуванням. Кожен свій крок треба пояснювати, чи це безпосереднє виконання обов’язків чи запізнення на роботу.
Я колись вперше запізнилася, причому всього на десять хвилин, мене посадили писати пояснювальну, причому із зазначенням, коли я вийшла з дому, скільки до зупинки, яким транспортом я їхала, на якій зупинці вийшла.
Тоді я справді простояла півгодини в корках, через що і пригналася на роботу пізніше. Це мене й врятувало, бо раніше мені іноді доводилося не чути будильника і спізнюватися через це.
Але тут була така перевірка моїх слів, ніби я не запізнилася на роботу, а отримую допуск на роботу з найголовнішою державною таємницею.
Він за картами в інтернеті з’ясовував відстань до мого дому, графік роботи транспорту, переглянув ситуацію за маршрутом. Загалом мене так не перевіряли ще ніколи.
Зате тепер я ставлю по вісім будильників, щоб точно не проспати, тому що за це я перед цією людиною точно виправдатися не зможу. Він просто не зрозуміє.
У роботі він такий самий прискіпливий. З одного боку, це дуже складно, бо він усю душу виверне, перш ніж щось узгодить.
Але з іншого, в цьому є й плюси, бо тепер до нас взагалі ні з якого боку не докопатись, у нас все зафіксовано, записано, підтверджено.
А то періодично суміжники намагалися на нас свої грішки зіпхнути, і тут були крутіші розбірки голлівудських бойовиків, адже всі намагалися себе прикрити.
Минулого року ми примудрилися закрити всі наявні роботи без зауважень на нашу адресу. Такого на моїй пам’яті ще не було, завжди щось залишалося на новорічний період.
А тут усі були дуже стомлені, натомість усі папери в ідеальному стані. Воно явно того вартувало. Це я все розповіла, щоб ви розуміли скрупульозність нашого начальника.
На новорічних святах я примудрилася захворіти. Чи заразив хтось, чи продуло. Але до п’ятого числа ще якось на ногах переносила перші дзвіночки, думаючи, що відпустить, а сьомого числа вже лежала з гарячкою.
Навіть не сподівалася, що одужаю до виходу на роботу, надто погано було. Я взагалі була схожа на вурдалаку – ніс червоний, очі сльозяться, губи пересохлі, голос, наче я підземеллі п’ять років просиділа, обличчя бліде.
Лікаря я викликала, лікарняний відкрила. Начальнику восьмого числа написала, що нездужаю і поки що незрозуміло, коли вийду. Він написав “ок” і на цьому спілкування припинилося.
А дев’ятого зранку я прокинулася від дзвінка у двері. Я нікого не чекала, але пішла відкривати, мало що. І дуже здивувалася побачивши там начальника.
Він стояв у масці і пильно дивився на мене. Я запросила його увійти, він послухав мій охриплий голос, подивився на вигляд, щось записав у своєму телефоні.
Увійти він відмовився, спитав, чи не треба мені чогось із аптеки чи магазину, вислухав заперечну відповідь, побажав одужувати і вийшов.
Я потім дізналася, що не я одна захворіла, всього у нас не вийшло чотири особи. Він усіх об’їхав, на всіх подивився і по одному колезі у нього виникли запитання. Мабуть, його лікарняний буде перевірено додатково.
Тепер я нашого начальника навіть трохи побоююся, хоч зі мною він спілкувався досить мило і навіть запропонував допомогу. Але все одно якось не по собі.
