Над сонним містом займався несміливий світанок, ще й двірники не вийшли до роботи, а я з усмішкою у все обличчя бігла додому. Уявляла, як зрадіє чоловік і як стрибатиме від радості донька, коли побачать мене на кухні. Три місяці я була відсутня і поверталась на тиждень раніше запланованого сюрпризом. Однак, сюрприз сам відчинив мені двері ще й запитав здивовано, а чого я так рано повернулась.
Три місяці тому я піддалась на вмовляння сестри рідної і поїхала на заробітки до Польщі. Вона там кожен рік по пів року підробляє на місцевому заводі. Зарплатня дуже хороша, та й робота не надто вже важка, тож вмовляти довго мене не довелось, особливо на фоні звільнення з посади яку обіймала останні десять років.
Звісно, чоловік був проти, та й залишатись із чотирирічною донькою йому було лячно, але у нас був кредит на квартиру і перспектива не внести черговий платіж, інших варіантів не залишала.
Тож одного ранку, я зібравши речі у валізу переступила поріг своєї квартири і вирушила у новий для себе світ заробітчанства. А чоловік з донечкою на руках ще довго махав мені услід, все ж сподіваючись на те, що я останньої миті дам задню.
Три місяці були нескінченно довгими. не знаю, що мене тримало більше: потреба нагальна, чи бажання довести чоловіку, що була права. Зарплатню отримувала хорошу, виморювалась дуже, але була спокійна за свою сім’ю, адже кредит виплачувався, а в домі було що їсти.
Повернулась я на тиждень раніше, аніж планувала. Вирішила зробити чоловіку і доні великий сюрприз, адже вони мене не очікували так рано. Спочатку намріяла собі картину, що увійду нишком у квартиру і приготую вечерю. Ото радості буде в них, коли прокинуться і мене побачать.
Однак, двері вхідні вперто не хотіли відчинятись моїм ключем. Я нічого не могла зрозуміти і іншого пояснення, окрім як того, що замок змінено я не знайшла. Довелось мені у двері дзвонити і будити чоловіка. Але на порозі з’явилось не заспане обличчя Андрія, а здивоване моєї куми Олі.
— А ти чого так рано? – запитала вона таким тоном, ніби то я у її дім намагаюсь о четвертій ранку потрапити, – Ми тебе через тиждень чекали. – а потім, чи то під моїм поглядом, чи то усвідомивши неоднозначність ситуації вона почервоніла і залепетала – Ой, а я з Риточкою була, поки твій Ромка в нічну зміну працював, – торохтіла вона накидаючи на плечі пальто, – Ти не подумай нічого такого, він у вітальні на дивані спить одягнений, щойно прийшов виморений і вимкнувся просто.
Оля прошмигнула повз і чоботи вже у ліфті взувала. я ж стояла на порозі власної квартири з відкритим ротом і ключами у руках, забувши, чого власне їх дістала. лиш коли з кімнати почувся сонний голос чоловіка, який кликав Олю і запитував, чого відчинені двері, я отямилась таки.
Не знаю, чи змовились вони, чи як, але обоє співають тієї ж пісні. У обох одна і та ж картина у якій я не правильно все зрозуміла і Оля лиш виручала мого чоловіка.
Поговорила з донькою мимохідь. Розпитувала, чи часто Оля у нас була, чи часто читала їй казки на ніч, але та лиш учорашній вечір мені описала. Нічого толкового я з її уст не почула.
Як тепер бути і як реагувати на все це я не розумію. Чоловік мій і справді став брати нічні зміни на роботі, аби білше підзаробити. Головою розумію. що з малою хтось мав би бути, але перед очима все оте здивоване Олине обличчя і її метушня і втеча при моїй появі.
Як це все розуміти? Кому вірити врешті решт?
28,10,2023
Головна картинка ілюстративна.
