Коли я побачила чоловіка, то мало не впала, почала кліпати очима і він зник. «Значить, і він мене винує у тому, що сталося», – думала я про себе.
Скільки вже років минуло, а я все не могла собі пробачити, що відправила чоловіка на заробітки. Дуже вже мені не хотілося жити зі свекрухою, яка завжди мала що мені сказати.
– Знову вечерю їсти неможливо, а це ж продукти дорогі, а ти хоч копійку заробила?
– Я з дитиною сиджу.
– В тому то й річ, що сидиш, а треба працювати!
І так було щовечора. Я просила Валерія переїхати, але він не хотів, бо ми оренду не потягнемо, а у мами ж безкоштовно.
Але я вмовила своїх батьків аби нам помогли і вони виділили половину суми.
– Валеро! Ще половина і у нас буде своя квартира! ну, зроби те, що я тебе прошу!
І чоловік погодився. Він поїхав за кордон і за перший рік ми купили квартиру. Свекруха була невдоволена, що на мені квартира, але Валерій не приїжджав довгих три роки, заробляв на квартиру, а далі й звістка – його не стало.
Мені привезли тільки в горщик з ним.
Що вже мені свекруха виписувала, що вже вона мені говорила, а я все кивала головою – правда, я винна, я хотіла кращого життя.
– Я ж не знала, що так буде, – тільки й могла сказати у своє виправдання.
– Не знала? А треба було знати! Мій єдиний син!
– У вас ще є онук.
– Мені не треба онука, мені потрібен мій син!
І ось так я картала себе довгі чотири роки. Валерій час від часу ввижався мені на вулиці і тоді я ставила за ним свічку.
Далі їхала до нього та несла квіти і вкотре перепрошувала, що я живу в його квартирі, а він ні.
Свекруха через якийсь час змінила гнів на милість і стала мені дуже допомагати з сином, водила його в школу і на гуртки. Казала аби я вже собі когось знайшла. Бо не гоже отак горювати.
– Нікого не хочу. Я Валерія любила і люблю, – казала їй на те.
Але того року я вже надто часто бачила чоловіка і вирішила своїй подрузі все розказати.
– Олю, мені здається, що зі мною щось діється. Я бачу Валеру.
– Що?
– Так. Не дивуйся, я вже кілька разів бачила його, як живого. Навіть такі ж парфуми відчувала, як були у нього.
– Слухай…
– Ні, це ти слухай. Що мені робити?
– Слухай мене, я теж його бачила.
– Що?, – вже настала моя черга дивуватися.
– Так. бачила і навіть зняла на відео. Тому, або це чоловік, який дуже схожий на твого чоловіка, або це Валерій.
– Ні, не може бути. Свекруха б так не змогла грати роль. Ти знаєш, що вона мені казала на церемонії?
– Що би не казала, але ось дивися.
І я побачила Валерія, який з якоюсь жінкою вибирав подарунок. Це були коралі, які я бачила на свекрусі, вона ще так ними пишалася і казала, що й так знає, що вони їй личать.
Казала, що то подарунок від особливої людини, а я ще подумала чи не завела вона собі кавалера.
І тоді я пішла до свекрухи аби все вияснити.
Вона жила на іншому кінці міста, я спеціально обирала тоді квартиру аби подалі від свекрухи. Коли подзвонила у двері, то почула за дверима дивний шум і ніхто не відкривав.
Я подзвонила на телефон і почула гудки.
– Надіє Тарасівно, відкривайте, я знаю, що ви вдома з Валерієм.
Далі замок клацнув і переді мною став Валерій. Мені відняло мову, він змінив зачіску і одяг інший, дорогий, але це він.
– Ти живий?
– Слухай, я все поясню.
– Так, поясни. Поясни де ховаєш свою жінку?
– Вона в готелі.
– То чому ти сім років не давався чути?
Я була така спокійна, сама не знала як я так себе зуміла повести. Вони почали перепрошувати, що так сталося випадково, що попутали Валерія з іншим працівником, а далі ситуація прояснилася, але він вже закохався в іншу жінку і подумав, що це його друге день народження і шанс почати друге життя наново.
Вони так в унісон зі свекрухою говорили, що я зрозуміла одне – вони не кажуть всієї правди.
Я розвернулася мовчки і пішла геть. В нашому місті тільки один великий готель і я пішла туди. На відео я бачила жінку і вирішила, що якщо вже доля така сьогодні щедра на доленосні зустрічі, то я маю її зустріти.
І таки зустріла. Жінка не дуже говорила українською, але ім’я чоловіка заставило її мене вислухати. Ми спілкувалися жестами, я показувала фото себе і сина, далі в рух пішов онлайн перекладач.
І ось так я вияснила, що ця жінка – донька власника компанії, де працював мій чоловік. Вони випадково зустрілися і вона закохалася в нього, той запевняв, що сам один. Їхній роман тривав три роки і за цей час вона привела йому на світ двійко дітей. Батько вирішив, що треба вже й одружитися Валерію з його донькою.
Оскільки жінка не знала про нас, то значить, Валерій з босом все провернули і аби не платити аліменти на свою дитину, вирішив отак вчинити.
Я була вражена. Сім років я чекала людину, любила людину, молилася і каялася, а він собі жив у своє задоволення. Ще й матір провідував з дружиною.
Я зітхнула вільно, мене наче випустили з тісної клітки і я могла розправити крила.
Зі свекрухою відтоді я не спілкувалася, з чоловіком тим більше, синові нічого не сказала, бо батько й так далеко, яка різниця чи на небі, чи за кордоном, якщо він і так не приймає участі в житті дитини.
Свекруха робила кілька спроб зустрітися і поговорити, але я змінила синові школу і замки в квартирі. Син скоро й забув, що бабуся у нього була.
Я зустріла кохання і не шкодую, що довелося стільки на нього чекати.
Мене тільки хвилює те, що я не можу жити в правді, ця таємниця не виходить у мене з голови. Розумієте, я за те аби казати правду в стосунках, якою б вона не була гіркою. А так виходить, що тут я хочу правди. А тут сама приховую від сина правду. Як мені бути, що порадите?
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
