Надія Василівна більшу частину життя пропрацювала на шкідливому виробництві – на заводі в рідному місті, який був єдиним місцем, де можна було отримувати гідну заробітну плату. Думок про те, щоб змінити рід діяльності у неї ніколи не виникало, адже, по-перше, в населеному пункті з населенням в двадцять тисяч чоловік з робочими місцями сутужно, а по-друге, треба було піднімати на ноги улюбленого сина, для якого вона життя, подібного своєму, не хотіла.
На чоловіка особливо ніколи не розраховувала, так як вже незабаром після шлюбу (який трапився єдино лише тому, що Надія виявила, що через кілька місяців у неї буде дитина) жінка зрозуміла, що главою в сім’ї, де-факто, є вона. Забезпечення сім’ї, виховання дитини, облаштування побуту і господарство – все висіло, здебільшого, на Надії.
Звичайно, думки про те, що непогано б розлучитися, іноді відвідували жінку, але вона їх завжди гнала, так як вважала, що краще хоч якийсь батько, ніж зовсім без нього. Завдяки непоганій зарплаті, розмір якої перевищував середню по населеному пункту в півтора рази, Надія Василівна змогла відправити свого сина Дениса вчитися в хороший вищий навчальний заклад, що знаходиться в великому місті в трьох сотнях кілометрів від її малої батьківщини.
Завдяки природному інтелекту і працьовитості, хлопець зміг домогтися непоганих успіхів в навчанні, завдяки чому після випуску знайшов хорошу високооплачувану роботу, а через якийсь час і зовсім був запрошений в столицю як цінний фахівець. Там він і знайшов собі дівчину, з якою досить швидко зіграв весілля.
Надії невістка не дуже сподобалася: коли син з обраницею приїхали в гості, то Надія помітила, що дівчина часто глузувала з побуту маленького містечка і постійно ходила з таким виразом обличчя, ніби вона вельможна аристократка, не зрозуміло яким чином опинилася в хліві зі свинями. При цьому, жінка достеменно знала, що невістка сама родом з маленького села, що недалеко від столиці.
Коли Надії виповнилося шістдесят років, вона опинилася в стаціонарі. Позначилася робота на шкідливому виробництві. Незабаром її виписали, але їй була потрібна допомога по дому, через проблеми зі здоров’ям. Чоловіка, до того моменту, вже не стало. Зателефонувала синові, але той скинув і відписав, що зараз за кордоном у відрядженні і щоб не сталось, воно зможе зачекати доки він не повернеться.
Тоді Надія звернулася до сусідської внучки – Каті, запропонувавши тій платити за допомогу. Добродушна дівчина взялася допомагати Надії абсолютно безкоштовно, сказавши, що жінці «гроші потрібніші». Єдино лише брала з неї гроші на купівлю продуктів, які сама і готувала.
Син з невісткою на дзвінки не відповідали і жінка знаючи, що жити залишилось зовсім трошки склала заповіт, згідно якого її квартира відходила молодий сусідці, яка дбала про недужу і навіть ночувати залишалась коли жінці було геть недобре. Ні, це було зроблено не через образу на сина, просто вона логічно розсудила, що її дитина має все необхідне, і дешева квартира в маленькому місті йому зовсім ні до чого.
Одного разу Каті знадобилося виїхати з міста на два тижні. Надія Василівна зателефонувала синові, щоб попросити його приїхати і посидіти з нею доки Катя буде відсутньою. В процесі розмови вона розповіла про Катю і про те, що залишає їй своє майно, адже у Дениса є все необхідне, а дівчину вона хоче віддячити за безкорисливу допомогу.
На тому кінці дроту запанувала тиша, потім почувся голос невістки, яка, мабуть, чула розмову.
– Раз викреслила із заповіту, то нехай сама про себе і дбає!
– Тихо ти, -зашипів в її сторону Денис.
Надія напружено чекала, що скаже син.
– Мам, ну я постараюся приїхати, але не обіцяю – на роботі можуть викликати з відпустки в зв’язку з терміновим замовленням.
– Добре … – жінка не залишала надії, що її син все одно приїде. Всіма силами вона гнала думку, що «термінове замовлення» виникло тільки після слів про заповіт. Але син так і не приїхав.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
