fbpx
Історії з життя
Найбільше ж допікає Любці пихата й горда Аліна. Бач, яка цяця вишукалась! Вдало заміж вийшла. Взяли з чоловіком землі колишнього колгоспу в оренду, хазяйнують. І при кожній зустрічі молода фермерша пришпилює її пронизливим поглядом. Якби могла, вона б їй показала! Все життя зіпсувала її Стасику, а сама жирує

Станіслав повертався зі школи, куди два місяці тому влаштувався на роботу. Молодий, симпатичний, щойно після університету вчитель історії приваблював старшокласниць, і ті охоче загравали з ним за будь-якої нагоди.

Тримався непорушно: він вчитель, а вони учні, тож жодного панібратства. Байдуже, що з одного села, що давно знайомі. Треба дотримуватись субординації…

Міцний мур вчителя зруйнувала вщент одинадцятикласниця Аліна. Давно вже придивлявся до її променистих очей, тоненької граційної постави, русявого волосся, завше зібраного у тугу косу. Щось було в цій дівчині таке чисте, благородне, таке вишукане й водночас просте, що підкупило його відразу. Остаточно втратив голову на шкільній новорічній дискотеці, коли після бокалу ігристого Станіслава понесло у танець. Пальці підступно тремтіли на дівочій талії, стискали ніжно її тендітну ручку. Здавалось, що тому танцю не буде кінця… Того ж вечора вперше провів ученицю додому…

За матеріалами – “Є”.

Спершу ховались зі своїми почуттями, боялись бути у всіх на виду. Стасик вірив, що ніхто й ніщо не завадить їхньому щастю. Закінчить Аліночка школу, і одразу понесуть заяву до сільради…

Та хто ж не знав матері Станіслава?! Вольова, грізна, горлата Любка ще замолоду взяла чоловіка під каблук, а синів – під спідницю, і почувалась більш ніж комфортно. Недарма її в селі називали Цибулею (ще зі шкільних літ це прізвисько причепилось), така могла, кому завгодно очі виїсти, якщо наперекір піде. Тож коли дізналась про походеньки молодшого сина, то просто збісилась. Місця не знаходила, ладна була світ перекинути догори дригом. Оце-так щастя звалилось на голову! Щоб її Стасик та крутив шури-мури з ученицею?! Та ще з ким: дочкою її колишнього нерозділеного кохання Сашка?! Не бути цьому!

– Мамо, я її дуже кохаю, – тихо мовив Станіслав, коли Люба трясла йому перед носом кулаками. – 1 скоро ми одружимось.

– Що-о-о?! Навіть не думай.

– А немає вже чого думати. Аліна носить дитя…

Кілька днів поспіль Любка ковтала заспокійливі і сушила мозок, як правильно вчинити. Нічого кращого не вигадала, як перейняти дівчину біля школи, коли та йшла з уроків додому, та “розуму навчити”.

– Надумала моїм сином крутити? Ще молоко не обсохло, а вже хлопців у лiжко тягне. Така ж вiдьма, як і твоя мати! Тьху! Чopтове коpiння!

Звідки ж було знати бідолашній дівчині, що колись її батько з-поміж двох подруг вибрав її матір, а не Любку. І саме зараз у тієї збурились давні образи, вихлюпнувся гнів, виношений в серці. Не відала того Аліна.

Ображено закусила губи й майже бігла додому, ковтаючи сльози. А ввечері, коли прийшов Станіслав, твердо мовила:

– Доведеться тобі вибирати. Або перебираєшся до мене, і не дивись так: батьки приймуть, як рідного, або лишаєшся зі своєю матусею. Я образи від неї не терпітиму. Тож думай…

Якби ж йому більше рішучості, то б і не думав. Але ж духу не вистачило піти неньці наперекір… Ради-поради завершились тим, що розрахувався молодий учитель із роботи та й подався аж у іншу область, до рідного дядька. А той радо прилаштував племінника біля себе, бо мав власний чималенький бізнес. Трохи підучився і вже за півроку завідував одним із відділів дядькової фірми. Образ покинутої Аліни поволі розсіювався…

Уже минула половина терміну, коли раптом стало зле. Ледве встигли довезти до лікарні.

– Які лiки ти приймала, дитино? – супив чоло вже немолодий лікар.

– Наша aкyшеркa порадила. Сказала, що добре для дитини буде…

– Дякуй Богу, що врятували і дитину, і тебе.

Почали з’ясовувати суть справи. Aкушеpка з їхньої амбулаторії, яка до того ж була братовою Любки Цибулі, затялась на своєму: нічого вона не рекомендувала, вперше чує, і взагалі – може, те молоде й немудре хотіло щось зробити, от і випило якоїсь незрозумілої штуки. А так як ніякого виписаного рецепта не виявилось, то провадження не відкривали. Проте все село знало, чиїх рук то справа. А Любка й далі ходила з високо піднятою головою.

Схилилась та голова низенько після того, як iнcyльт у чоловіка трапився. Здоровий і ще не старий Михайло в одну мить став лежачим. Нелегко було доглядати за ним. Але терпіла. І ніяк не могла збагнути, звідки таке нещастя на них звалилось…

Станіслав обожнював своє нове й заможне життя. Але шикував недовго. Трапилась на шляху розкішна красуня, закрутила йому голову. Шлюбні обітниці, медовий місяць, рай у серці – думав – це все триватиме вічно… А вона виявилась висококласною aфepисткою, і через кілька років лишився він без свого вишуканого будинку, дорогого авто, без кругленьких рахунків у банку. Наче дворовий пес, повернувся додому, бо не мав ні сил, ні бажання починати усе, з чистого аркуша.

Ще нижче опустилась Любчина голова. В очі людям глянути боїться. Раніше була пишна та горда, своїм Стасиком завше хвалилась, що так гарно влаштувався в житті. А коли синочок вернувся під мамчине крильце, то Цибулі й заціпило. Що ж тут скажеш, коли син усі її сподівання змарнував і звів нанівець. Так старалась, усе робила, щоб щасливим був. А він слинтяй та й годі!..

Найбільше ж допікає Любці пихата й горда Аліна. Бач, яка цяця вишукалась! Вдало заміж вийшла. Взяли з чоловіком землі колишнього колгоспу в оренду, хазяйнують. І при кожній зустрічі молода фермерша пришпилює її пронизливим поглядом. Якби могла, вона б їй показала! Все життя зіпсувала її Стасику, а сама жирує… Ще й старшу свою, Світланку, що неймовірно схожа на Станіслава, завше водить за собою. Мабуть, хоче зайвий раз дорікнути, очі їй помозолити.

Погано Любці. Ой. погано! Від чужого щастя недобре. А могла б же ж і власне мати, якби жила по совісті та людей не зневажала. Адже ніхто зі не знає наперед, що чекає його завтра. Просто треба жити так, аби не соромно було людям у очі дивитися. І не варто рити комусь яму, бо самому можна скотитися у таку прірву, з якої довіку не вибратись…

Автор – Ірина ЯСІНСЬКА.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!

Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.

Фото – pixabay.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!