Найбільшою моєю помилкою було придбати квартирку поряд із донькою. Поки жили далеко і окремо, то я не знала усіх “нюансів” їхнього життя подружнього. А як тільки поруч оселилась, так і за голову схопилась. І найприкріше, що доня моя усе те сприймає, як належне. Більше того, просить мене не втручатись.
Місяць минув, як я перебралась у квартиру свою нову поряд із доньчиною, як я прокинулася від якогось галасу. На сходовій клітці хтось влаштував справжній шарварок. Я намагалася заснути та закрити вуха подушкою, але не вийшло. Накинувши халат, я підійшла до вхідних дверей.
А на сходах стояла моя донька із дворічним сином та пенсіонерка з квартири навпроти. На годиннику дві години ночі! Я відчинила двері, щоб спитати, що тут відбувається.
– Вони мені спати не дають! Волають і стукають! – обурюється пенсіонерка.
Донька намагалася мені щось пояснити, але через горлання сусідки я її не чула. Я попросила сусідку помовчати, і завело доньку в квартиру. Сусідка ще щось там через двері додала, але я її вже не чула і наміру слухати не мала.
А донька пояснила, що вони гостювали сьогодні у друзів. Чоловік трохи перебрав і почав влаштовувати сцени.
— Знову нас із сином виставив. Ти не переймайся, мамо. – говорить доня моя спокійно. – Зранку прийде нас повертати. У нас це постійно, ми звикли.
Я постелила їм постіль і ніяк заснути не могла осмислюючи усе, що почула. Дитині два роки, вона “звикла”. То як? Відколи то триває? А чому мені ні слова зроду-віку? Усе Вітасик сонечко, Вітасик найкращий…
Спати мені довго не довелося – о 5-й ранку хтось грюкав у двері. Я й устати з ліжка не встигла, як побачила, що донька моя із сином уже в дверях стояли. Не дійшла я до порогу, як вони собі спокійно пішли за зятем, ніби нічого і не трапилось.
Наступного дня я вся у сльозах до доньки прийшла, а та дивиться на мене здивовано:
— Ой, мамо! Вигадала такого. Чого? У нас це звичне явище, як тільки свято якесь. Ну трішки погастролював, так що? Що я повинна покидати його, чи як?
Десять разів пошкодувала, що оселилась поряд із донькою. Чим довше тут живу, тим більше дізнаюсь про те, яке насправді “щасливе” у неї життя. І головне, вона в тому нічого такого не бачить. Поглянеш на них зі сторони так щаслива і забезпечена родина, а як до діла, то й близько там того щастя немає.
Доньку все влаштовує, але не мене. Онука шкода, а як зарадити не знаю. Ми з чоловіком прожили тихо і мирно усе життя, не було у нас таких сцен із посудом через вікна і нарядом серед ночі.
Хочу доньці допомогти, а як? Вона щаслива і задоволена. От тільки я сива вже стала. А як зарадити уявлення не маю.
24,02,2023
Головна картинка ілюстративна.
