Найбільшою моєю помилкою в житті було погодитись на те, щоб придбати квартиру в одному домі із тещею. Гарно мені тоді дружина розповідала, мовляв мама із заробітків приїде з дітьми допомагатиме, та й ми зможемо бути вільнішими. Тещу я не знав, лиш у вайбер там коротка розмова “привіт” та бувайте”. А оце ми квартиру виплатили нарешті і теща вирішила додому повернутись.
Теща та її гіперопіка мене вже доведуть скоро. Вона якась мегатовариська, а мені таке не до душі. Вона завжди хоче балакати і мене втягує в ці порожні розмови.
Відколи вона приїхала, то в нашій квартирі сидить постійно. а що? Піднялась поверхом вище і вже в нас. Мені після роботи хочеться мовчати і лежати, а не слухати про новини і те, як смачно вона в Англії їла і що там за побут у людей. Але ж теща не замовкає навіть на секунду. Вона чомусь впевнена, що мені дуже цікаво дізнатися, як там на фермі життя влаштоване і про те, що саме там вона робила.
Якщо маю після роботи десь затриматись, то я таки затримуюсь. Прямо тікати з дому власного скоро почну. бо ж прийду і точно побачу тещині капці біля порогу. Вона з жінкою моєю або на кухні, або у кімнаті з дітьми щось роблять. Ну ніякого тобі сімейного життя? Нащо ми взагалі з її квартири переїздили? Сенс який?
Оце містом мушу вештатись, б свого часу повівся на вмовляння дружини. Вона хотіла, щоб мама жила поряд, адже з дітьми нам легше буде. Знав би я, чим обернеться ця авантюра, краще б найняв няню. Мені тепер доводиться терпіти тещу цілодобово, адже вона до себе тільки ночувати ходить.
— Ну, чого ти? Мама нам дуже допомогла. Квартиру ось нам придбала і меблі всі і ремонт, то ж вона заробила на все. До того ж вона щойно повернулась, поки не адаптувалась, таки п’ятнадцять років на заробітках була. Подруг розгубила, а нових поки не знайшла. Їй нудно вдома, от і навідується до нас. Чим вона тобі заважає? – обурюється дружина.
Справді, чим мені може перешкодити балакуча пані, яку просто магнітом тягне в наш дім? Ще й привід постійно шукає, щоб дня не пропустити. То котлети вона пожарила, то торт спекла, а то лазанью зробила. та я на пісний суп згоден, аби лиш у спокої.
Я вже готовий сам із дітьми сидіти, чесно кажучи. Я мрію про благословенну тишу і не знаю, яким богам молитися, щоб вона настала. Мені доводиться з роботи тихо пробиратися в спальню і чекати на той момент, коли Ірина Сергіївна піде. Щоправда, не завжди виходить пройти непоміченим.
— Щось ти дуже стомлений… Не здужаєш? Діточки ходімо в іншу кімнату, хай татусик відпочине! — Говорить вона а в мене око вже тільки від голосу смикається. І таки грається з дітьми у тій кімнаті, а я чую і мені справді зле стає..
Як же мені бути? Вже думав прямо їй сказати, що не чекаю її в своєму домі, але ж жінка не дає. Каже, що то її мама і вона довіку їй удячна буде за все.
Ну так, жінка вдячна, а я до чого. Мені нащо це терпіти?
16,02,2023
Головна картинка ілюстративна.
