Найбільшою мрією мого чоловіка було мамі допомогти. Це була одна із основних причин чому ми із ним за кордон на заробітки подались. Вона його із сестрою сама ростила і багато в чому собі відмовляла. Минулого року я приїхала на три місяці спеціально для того, аби в хаті свекрухи ремонт зробити. Їхала і залишала не дім а лялечку. Коли ж приїхала цьогоріч знову, то мало крізь землю не пішла від побаченого.
Важко нам чоловіку моєму жилось, але у той період мало хто міг похвалитись життям заможним. Він не раз розповідав про ті чоботи які власноруч прошивав, бо ж порвались так, що й клей не брав. Та й спортивні штани під туфлі не раз одягав, бо кросівки то була розкіш, а на фізкультуру форма потрібна була.
Великою його мрією було мамі допомогти коли виросте. От щоб вона мала і гарний одяг і умови достойні. Він же у простій глиняній хаті мешкав. Найдешевші шпалери, килими на стінах, ще старенькі серветочки руками в’язані. Вбиральня і та на вулиці.
Саме оце бажання мамі допомогти і спонукало його погодитись на пропозицію їхати в Чехію на заробітки. Ми тоді щойно одружились, і мріяли про власну справу, але грошей на те, щоб розпочати не мали. От і подались на будову заробляти.
Минулоріч я на три місяці приїхала для того, аби у свекрухи ремонт зробити. Грошей витратила стільки, що чоловік за голову узявся, але я була задоволена – навіть сарай і той утеплила. На подвір’ї плитка, новий паркан і хату не впізнати. Мамі усе, геть підлогу замінила. Нарешті котла поставила замість грубки старенької і ванну прибудували. Їхала а в самої душа співала – нарешті мрія таки здійснилась. Та й чоловік був задоволеним.
А цього року я знову до свекрухи на гостину завітала. Зайшла в дім і мало не розплакалась. Уявіть, мама усе переробила по-своєму. На стінах біля ліжок висіли все ті ж килими старенькі. Портрети рідних у тих же величезних рамах були розвішені по стінах, а на металопластикових вікнах красувались все ті ж коротенькі біленькі шторки-серветки, які я минулоріч викинула разом із вікнами. А двері нові дерев’яні, які було лаком покрито таким, щоб текстуру виділити і зберегти максимально первозданний вигляд – пофарбовано білою емаллю.
Я так і вросла ногами в землю. Добре, що хоч люстри не поміняла.
Мама побачила мій вираз обличчя і говорить мені так радісно:
— Оце ти поїхала а я хату трішки оживила. Посуд дістала, ось штори і палаци на стіни. Так гарно стало, а то ж було як у музеї. Не моя хата прямо. Заходиш, а навколо все чуже. Подвір’я і те не моє. А оце так зробила і все – моя хата. Правда ж так краще?
У мене просто слів немає. Свекруха ліжко старе, що ми винесли на літню кухню і те повернула. Каже що на ортопедичному матраці їй спати було не зручно, а от на своєму ліжку яке вже горбами пішло – те що треба.
Не знаю, як це все розуміти. Я так старалась а вона таке втнула? Це через те, що їй усе невістка робила, так?
Але ж я від щирої душі, хотіла, аби вона жила гарно.
Чого ж вона так?
19,05,2023
Головна картинка ілюстративна.
