fbpx

Найкращий шматок – їй, не дитині, а їй. Вся увага – їй. У відпустку уже третій рік не їдемо через неї. Окремо одне від одного не звикли, а разом так її одну ж не залишиш. Чоловік з нею чемний, син обожнює, а я ледь не плачу і не хочу додому повертатись

Забрали матір до себе. Чоловік, син (12 років) і я. Мати наговорює на чоловіка з першого дня. Каже: «Він мене не любить». Я не знаю, може, я в душу не лізу, але він чемний, ніколи на неї кривого слова не сказав. До її слів ставиться з розумінням.

У неї окрема кімната, телевізор. Пенсію у неї ніхто не бере ні копійки – вона її віддає моєму нежонатому братові, який з якихось причин причин так і не одружився, хоча уже розміняв шостий десяток. Брат працює, забезпечений житлом.

Найкращий шматок – їй, не дитині, а їй. Вся увага – їй. У відпустку уже третій рік не їдемо через неї. Окремо одне від одного не звикли, а разом так її одну ж не залишиш.

Коли я ввечері приходжу з роботи, біля порога мене зустрічає незадоволена мама і починає відразу бубоніти на чоловіка, який приходить додому на годину раніше, так як працює навпроти будинку. От що на розум їй лягло, те й чую. А позаду чоловік головою похитує і глибоко зітхає.

У будинку радості немає. Є гроші, є все, а радості немає. Додому мені йти не хочеться. Ось нещодавно заявила, що ніколи і нікому нічого лихого не зробила і вважає себе ледь не ідеальною людино. А я стою і ледь не плачу.

Мій син і мій чоловік їй в усьому допомагають ставляться, як до дорогої порцелянової лялечки, а я уже не можу. Додому йти не хочеться. Як згадаю її обличчя і оце одвічне “бу-бу-бу”.

Я наймолодша у колективі. У співробітниць уже давно не має матерів. Вони мені заздрять, адже моїй 92 і вона у мене є. А мені соромно зізнатись, що з радістю б помінялась з ними місцями. Що у свої 40 почуваю себе на всі 80. Уже навіть руки починають дрижати і спати перестала нормально.

Головна картинка – pexels.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

You cannot copy content of this page