fbpx

Нам стеля скоро на голову ляже, але ремонтувати її ніхто найближчим часом не буде. Ну а як ти її відремонтуєш, адже у домі кожна копійка на рахунку. От тільки рахую ті копійки не я, а мама чоловіка. Справа в тому що ми одного разу погодились допомогти Ользі Іванівні зробити “косметичний” ремонт у її квартирі

Нам стеля скоро на голову ляже, але ремонтувати її ніхто найближчим часом не буде. Ну а як ти її відремонтуєш, адже у домі кожна копійка на рахунку. От тільки рахую ті копійки не я, а мама чоловіка. Справа в тому що ми одного разу погодились допомогти Ользі Іванівні зробити “косметичний” ремонт у її квартирі.

Ми з чоловіком переїхали із Нікополя до моєї сестри під Івано-Франківськ. Тут сестра для нас виділила будинок чоловікової бабусі. Старенький, одним боком у землю вгруз, але дім і ми його обживаємо. Чоловік і я працюємо віддалені і від місця проживання не залежимо, тому зарплатня, хай і не надто велика, але у нас є.

А мам мого чоловіка – киянка. Туди вона одного разу із Нікополя на заробітки поїхала і там заміж вийшла. Чоловік її другий був значно старшим за неї і нажаль, уже відійшов у кращий світ. мама чоловіка успадкувала двокімнатну квартиру у хрущівці, де нині і мешкає.

Так, от ми не можемо розпочати ремонт у нашому будиночку, тому що свекруха все ніяк не закінчить ремонт у своїй квартирі. Колись, ми необережно пообіцяли проспонсорувати їй “косметичний” ремонт.

Починалося все зі слів “треба шпалери освіжити”. Купили їй шпалери, найняли жінку, яка їх швидко та якісно поклеїть, але не склалося. Виявилося, що стіни спочатку треба вирівнювати, а якщо вже такі роботи намічаються, то давайте перенесемо пару розеток, а то незручно.

Так і закрутилося, що почали міняти підлогу, плитку в санвузлі, двері нові треба ставити, стелі б натяжні. І вона спочатку робить, а потім ставить перед фактом.

Всі гроші йдуть на ремонт у квартирі свекрухи, а вона й не думає пригальмовувати. Ось уже у нас розмови про новий кухонний гарнітур, бо старий взагалі ніяк не підходить до нової плитки на фартуху.

А ми у старенькому домі із біленими стінами. Ото як чоловік сестри нам грубку переклав, так і стоїть, ми лиш дірки позамащували, аби дим не йшов. Я сміюсь, мовляв у нас стиль лофт, але сміх той крізь сльози.

Зателефонувала до свекрухи, аби з нею поговорити серйозно, а вона не розуміє, а про що мова власне:

— Ви там, – каже, – тимчасово. Чим ти невдоволена? Я ж для вас стараюсь. Ви ж усе одно сюди приїдете, чи там намір жити маєте?

Чоловік теж не розуміє, чому я обурююсь. Подумаєш у нас умови трішки спартанські, але ж нам багато і не потрібно. Нащо тут обої клеїти і лад наводити, якщо це помешкання тимчасове? А мамина квартира і справді може стати нашим домом згодом.

Може це я уже чогось не розумію і чоловік зі свекрухою праві? Проте ми вже дев’ятий місяць тут, а вбиральня і досі надворі. І коли те “тимчасово” скінчиться?

17,12,2022

Головна картинка ілюстративна.

You cannot copy content of this page