Коли я зібралася заміж за Микиту, подружки мені заздрили. Гарний хлопець, любить мене, хороша і забезпечена сім’я. Хіба це не щастя?
Житла у нас не було, та й звідки, обоє студенти. Довелося оселитися у батьків чоловіка.
Нам виділили світлу, простору кімнату. Обставили її. Дозволили користуватися машиною. Живи та радій.
Ось тільки з перших днів щось не заладилося в моїх стосунках зі свекрухою. Зовні все було чудово. Посмішки, ласкаві слова, ніяких докорів або повчань. Але за всім цим, я відчувала якусь стіну, неприязнь.
Але мої почуття до справи не пришиєш.
– Наталю, мої улюблені жінки ладнають між собою, а це найголовніше, – часто говорив мені чоловік.
– Твоя мама чудова, – відповідала я.
Згодом я почала помічати деякі дивні речі. Будь-які мої слова і вчинки виставлялися не у вигідному для мене світлі. Одного разу я зварила борщ. Всі хвалили. Свекруха теж хвалила, але якось ненароком знаходила купу недоліків. І так у всьому.
Я злилася. Вона також. Це не могло тривати вічно. В один прекрасний день, ми посварилися. Почалося все з дрібниці, але вилилося в грандіозне з’ясування стосунків. Ми з чоловіком з’їхали на орендовану квартиру.
Час пробіг непомітно. У нас підростали двоє маленьких бешкетників. Квартиру купили в іпотеку. Зі свекрухою я звісно помирилася, але близько ми не спілкувалися. Холодок в стосунках залишився.
Біда підкралася непомітно. Спочатку я відчула легке нездужання, не відразу звернула увагу. Потім гірше. Лікарі поставили невтішний діагноз. Мені була потрібна термінова операція в Німеччині. Але, де взяти гроші?
Мої батьки прості роботяги, звичайно напозичали купу грошей, влізли у величезні борги. Але це були крихти.
Одного вечора до мене в палату зайшов лікар.
– Наталіє Сергіївно, до операції готові? Завтра відлітаєте. Все сплачено.
– Як оплачено? Хто?
За ним слідом зайшла свекруха.
– Наталю, ти вже вибач мене, нерозумну. Не розумію чому я розсердився на тебе. Будь сильною. Летіть завтра з Микитою. Про дітей не турбуйся. Твоя мама завтра приїжджає, та й я. Разом впораємося.
– І ви мені вибачте. Раптом мене не стане, дітей не залишайте.
– Ось ще придумала, мій син, чоловік і двоє онуків. Для мене, старої, це занадто. Чотири мужика – проковтнути. Видужуй. Я немічна буду, хто за мною доглядати буде? Навіть чути нічого не хочу. Ти повинна жити! одужуй
Я розсміялася.
– Гроші звідки?
– З-під верітки, – і пішла.
Микита розповів мені все. Коли свекруха дізналася про наше випробування, розгорнула справді бурхливу діяльність. За місяць примудрилася продати машину і свою шикарну трикімнатну квартиру в центрі міста. Самі переїхали в однушку на окраїні. Взяли кредит.
Оббивала пороги благодійних організацій.
Операція пройшла успішно. Відновлювалася дуже довго і важко. Свекруха була поруч зі мною. Ми пробачили одна одній всі дріб’язкові образи. Напевно це були ревнощі двох жінок до одного чоловіка. Горе зріднило нас.
Всі негаразди в минулому. Тепер, свекруха і я – найкращі друзі.
Автор: lidia0601.
Фото ілюстративне.
