Напевне, було мені мовчати і не ділитись із мамою своєю радістю. Не мала б я тепер повну голову клопоту і переживань. Слухаю її і розумію, що напевне, вона таки права. А з іншого боку, можливо й ні.
Десять років тому я залишилась вдовою із двома дітьми. З чоловіком ми проживали у столиці, орендували квартиру, тож коли його не стало, я вже одна не могла потягнути усіх витрат. Мама мене настійно кликала до себе в село, казала, що вдвох нам буде і легше і простіше.Та й з дітьми вона допоможе.
Я переїхала, але легше стало лиш мамі. Вона одразу придбала ще дві корови, ніби, як для того, аби у нас були гроші, однак, по факту вийшло так, що я працювала рук не відчуваючи, а мама лиш бідкалась і складала на купку гроші.
Саме тоді я вирішила їхати на заробітки за кордон. Звісно, мама не хотіла мене відпускати, адже роботи було багато,але я настояла. Діти залишились із мамою, добре, що сестра взяла на себе частину клопоту про них.
Я добре бачила, що біля мами жити мені не з руки, адже вона на все має свій погляд і її вічна економія негативно впливає і на добробут і на стосунки. Я збирала гроші на власне житло. Спочатку думала в селі осісти, однак, там перспектив ніяких, тож я вирішила оселитись у нашому районному містечку.
Усі ці роки я відкладала гроші на власну квартиру. За рік, вдома була місяць, можливо, два. Бралась за найважчу роботу, аби лиш зарплатня була гарна. Діти все розуміли, ми постійно були на зв’язку.
І ось, нарешті я зібрала необхідну суму. Навіть квартиру вже знайшла, двокімнатну із хорошим ремонтом і район прекрасний. На радощах, поділилась із мамою тією новиною, і лиш зараз розумію, яку велику помилку зробила.
Справа в тому, що живемо в селі і зручностей у домі нашому немає. От мама і почала просити мене не робити помилки і не витрачати так багато на бетонні стіни багатоповерхівки.
— Мені вже 60. У сестри твоєї власна хата є. Подумай, доню, нащо ж тобі та квартира? Давай цей дім до ладу доведемо і живи собі тут спокійно. Підеш продавцем у магазин, а чи на ферму працювати. Таки своя хата не квартира, тут і воля і достаток. А на поверсі, серед людей чужих, що ти матимеш?
Знаєте, я ніби як уже й налаштувалась, а тепер розгублена. Дітям в селі добре, я бачу. Переїзд, то нова школа, нові люди, а вони обоє в старших класах уже.
Може й справді не поспішати? Можливо, мама таки права і одне діло мрія, а інше – реальне життя. Гроші маю, доведу дім до ладу, залишу синам на навчання.
Я розгубилась. От, як би ви на моєму місці вчинили?
Головна картинка ілюстративна.
