fbpx
Історії з життя
Напевно, красивими казками він заколисав і Тетяну, бо вона раптом  зважилася на обмін своєї квартири в інше місто. На поради, умовляння, а потім і протести батьків дочка відповіла презирливою фразою, мовляв, вона цілком доросла, і може сама вибирати, з ким жити, де жити і як жити. І нічим вона батькам не зобов’язана

Доля балувала Тетяну. Балувала вже тим, що їй дісталися чудові і працьовиті батьки. Вони навчили її працювати, вести домашнє господарство, піклуватися про молодшого братика. Перше заміжжя було для Тані невдалим, але коли поруч люблячі тато, мама, і ця подія за їхньої підтримки не вельми на Тетяну вплинула.

Жили молоді у власній подарованій Тетяниними батьками квартирі, їздили на подарованому тестем авто. Після появи малюка піклуватись про нього взялась Танина мама. І щось у цьому ситому і забезпеченому світі пішло не так: почав Танькин благовірний часто повертатись в родинне гніздечко ледь тримаючись на ногах. чим далі, тим гірше. Тому коли його тесть з тещею одного разу до квартири не впустили. таня лиш полегшено зітхнула.

Далі – розлучення. Таня залишилась в своїй новій квартирі, але колишньому з сином все ж бачитись дозволяла.

У Павла Тетяна повірила відразу ж: зачарував він її, немов дівчисько юну, недосвідчену, довірливу. Мати Тетяни стороною дізналася, що у Павла таких «пташок» було кілька, і домагався він від них одного – грошей, матеріального достатку. Ніде на роботі не тримався, весь час будував повітряні замки з приводу швидкого збагачення.

Напевно, красивими казками він заколисав і Тетяну, бо вона раптом  зважилася на обмін своєї квартири в інше місто. На поради, умовляння, а потім і протести батьків дочка відповіла презирливою фразою, мовляв, вона цілком доросла, і може сама вибирати, з ким жити, де жити і як жити. І нічим вона батькам не зобов’язана.

Незабаром ні в кого нічого не запитуючи, Таня залишивши старшого сина на маму ( а, що у неї ж нове життя) гайнула в інше місто на ПМЖ.

Так склалось, що саме в цей час Таніному сину знадобилась госпіталізація. А карту Таня з якогось дива прихопила з собою. Бабусю, хоч і знали всі добре, але все ж знайшлась та людина. яка поскаржилась в органи опіки. Оскільки про місцезнаходження матері ніхто нічого не знав, постало питання про вилучення малюка.

Напевно, багато хто, хто прочитає цю історію, переймуться почуттям обурення до невдячної матері, яка легко і просто залишає своє не здорове дитя на піклування рідних, не замислюючись, чому дитина зі сльозами просить бабусю Дашу не віддавати його мамі?

Відірвавшись від звичного оточення, в чужому місті Тетяна розгубилася. Меншенький Іллюша ( так вона встигла подарувати Павлу сина)  став часто нездужати. Павло розлютився, коли дізнався, що дружина звільнилася з автозаправки – місця дуже прибуткового – через синочка. Він відразу ж поставив умову, що нехай розраховують тепер тільки на аліменти, але не на його зарплату.

Через рік Тетяна зателефонувала матері і слізно попросила прислати грошей на дорогу. Що ж, батьківське серце, немов віск. Дарина Іванівна вмовила молодшого сина, і незабаром вони на старенькому «Москвичі» з причепом вирушили в дорогу. І поки їздили за Танюшкою і Ілюшкою, батько готував порожню квартиру до приїзду господарів. Поклеїв нові шпалери, пофарбував вікна, двері, підлогу, навіть квіти і торт встиг купити.

Від такої теплої зустрічі у Тетяни забриніли сльози, і вона розридалася в батькових обіймах. Коли всі посідали за святково накритий стіл, дочка, винувато опустивши очі, сказала: «Якщо можете, пробачте мене, дорогі мої рідні! Тільки зараз я зрозуміла, що моя справжня сім’я – це ви, тато, мама, Іллюша, Вадим, братик мій Альошка. А все інше вимітаю зі свого життя, як непотрібне сміття! ».

Пройшов ще один рік. Прогулюючись по місту, побачила Дарину Іванівну з високою і стрункою дівчиною. «- Це наша Тетяна. Так, та сама, про яку я так тоді переймалась

Після її приїзду ми допомогли доньці з влаштуванням на роботу. Причому, прийшла вона в колектив, де я до цього працювала і пішла на пенсію. Там її прийняли по-доброму. Вадим після санаторного лікування пішов в перший клас, а Іллюша – в садок. Ми з дідом допомагаємо, чим можемо, але тільки посильно, на нашу пенсію не дуже-то розженешся. Ось до весілля сина готуємося. А там, дивись, і онуків в аpмію проводжати … Життя триває! »

Тетяна згідно кивнула головою і притулилася плечем до своєї вірної заступниці. Так, підтримуючи одна одну вони і пішли далі, а у мене на душі стало відразу легко і радісно

текст редаговано – intermarium.news

Головне фото – firestock.ru