Моя мама після того, як не стало батька мешкає одна у двокімнатній квартирі. Пенсія у неї висока, тому вона може навіть відкладати. Нам ніяк не допомагає, з нашими дітьми теж не сидить. Бачить їх зрідка – від свята до свята. Немає у неї бажання, а ми й не наполягаємо.
Ми з чоловіком винаймаємо квартиру на околиці міста, де живемо разом із нашими двома неповнолітніми дітьми. Якщо чесно, чим далі, тим нам непростіше. Оскільки ми працювали з ним разом на одному підприємстві. то після його закриття обоє лишились без заробітку. Жили від зарплати до зарплати, а після втрати роботи нам геть туго стало.
Звісно, якісь підробітки є. але чим далі. тим більше ми грузнемо в боргах. Хоч плач. а справі не допоможеш. Сіли, поговорили з чоловіком і вирішили, що на деякий час ереїдемо до моєї мами а нашу квартиру здамо в оренду. буде стабільний дохід, за коли обоє знайдемо роботу – повернемось.
Напросилась я до мами на гостину, почала розмову здалеку. Запитала, як вона, як її справи, чи справляється сама з усім? Ну, вона відповіла, що не скаржиться.
А я їй запитую:
— Мамо, а тобі не нудно тут жити одній у такій великій квартирі?
— Ти на що натякаєш мені? – підозрілим поглядом подивилася вона на мене, чекаючи відповіді.
Я їй як було усе пояснила, аж розплакалась. Просила, аби вона нас прийняла. Проте мама залишилась незворушною:
— Усім не легко зараз, доню, розумію тебе, проте я людина у віці і не зможу жити у домі з дітьми. Нічим допомогти не можу.
Я вийшла не попрощавшись. Так прикро. Невже мама мене геть не любить.
19,11,2022
Головна картинка ілюстративна pexels.
