fbpx

Наречена була неймовірно красива. Дивилась на мене таким закоханим поглядом. А я лиш після того, як поставив підпис, зрозумів, що вона мені і не цікава вже. Сам не знаю, як це пояснити: була любов і прагнення, а підпис поставив і все. От прямо зовсім все

Три роки тому в нашій компанії з’явилася одна дівчина. Її привела моя знайома. Ця дівчина дуже сподобалася мені! Така красива і цікава! Вона не була схожа на моїх знайомих. Я ще таких не зустрічав!

Але знаєте, вона була трохи зарозуміла. Коли я вирішив познайомитися з нею, вона дивилась зверхньо. Здавалося, що вона неприступна як Снігова Королева. Але я вирішив ризикнути! Відмова в дружбі стала для мене справжнім викликом! Чому це вона вважає мене негідним її уваги? Вона що, вважає себе краще за інших? Вище за інших?

Одним словом я вирішив будь що закохати її в себе! Це стало для мене ідеєю фікс. Мені хотілося, щоб ця дівчина була зі мною. Вона буде моєю дівчиною, чого б мені це не коштувало!

Так як справити перше враження не вдалося, і пропозиція дружби була відкинута, я вирішив просто бути поруч постійно. Моя тактика була проста – я завжди буду поруч, буду допомагати і приходити за першим покликом. Я розраховував, що моя опіка та піклування зможуть показати їй моє ставлення до неї і змінять все! Вона буде бачити, що на мене можна покластися у всьому і оцінить це!

Так я і діяв. Коли моїй знайомій треба була якась, нехай і дрібна допомога, я завжди простягав свою руку. Я намагався оточити свою неприступну красуню увагою і турботою. Іноді, мої друзі сміялися наді мною. Вважали, що я принижую себе перед дівчиною, а вона не звертає на мене уваги. Тільки у мене був інший погляд на ситуацію.

Зрештою, наші відносини стали теплішими. Моя красуня стала ставитися до мене по-іншому. Ми навіть почали іноді зустрічатися удвох, вона стала ділитися зі мною особистими переживаннями. Я став другом для неї, хоча сам хотів більшого. Мені подобалася ця дівчина, і я мріяв бути її хлопцем.

Так минуло майже три роки з дня першої зустрічі. Наша дружба стала сильнішою. Ми вже не могли один без одного – передзвонювались і зустрічалися, допомагали і підтримували у важких ситуаціях. Ми все проходили разом.

Коли не стало її батьків, саме я підтримував її і допомагав. Зрештою, ми почали жити разом. Потім – одружились. Саме після того, як ми вийшли з РАЦСу, я відчув, що вона мені тепер, власне, і не потрібна. Взагалі!

Так вона була все ж такою ж красивою і її характер не змінився, але щось перемкнулось у мені. Я тепер додому йти не хочу. Ніби, якась пелена з очей спала і я опинився чоловіком геть не цікавої мені жінки.

Можливо вона щось зробила мені тоді, аби я бігав за нею? Не знаю, як вам це пояснити, але колишніх почуттів у мене до неї просто немає.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page