Нас у батьків п’ятеро дітей. Скільки себе пам’ятаю вони працювали важко, аби збудувати наш дім. Тата вже давно немає. мама старенька, усі брати і сестри роз’їхались світом у нашому селі лиш я лишилась. Мама здає і так випадає, що мені її глядіти, бо всі далеко. В принципі я згодна, але за однієї умови про що і повідомила братів і сестер, однак вони раптом усі проти виступили.
Ми хоч і в невеликому селі живемо. але воно дуже гарне і розвинене. поруч і місто і кордони два не далеко, то хати у нас дуже дорогі, як і земля.
Нас у родині п’ятеро дітей, проте нині в Україні лиш двоє, а в нашому селі то я одна. Тут я заміж вийшла маю свій дім, діти до школи ходять. Їжджу на заробітки з чоловіком інколи, але останні роки працюю у містечку, що поруч села. Живу, як усі, не ловлю зірок у небі, але й задніх не пасу.
Мама моя сама лишилась у величезному домі, що вони із татом будували. Замолоду вони думали, що ми коли виростимо. то поруч них житимемо, тож і будова робили гарну. Однак, так життя повернулось, що всі роз’їхались і мама нині сама, але не в хаті, а в літній кухні живе, бо дім обігріти дорого надто.
Так от, мама моя вже старенька, та й роки важкої праці здоров’я не додали – потрібно її доглядати вже. звісно, що випадає мені то робити, бо ж нема нікого окрім мене поруч. А я й згодна на те, проте, за однієї умови – так як я її догляну, то все мені залишитись повинно.
Думаю. всі розуміють, що так вірно і справедливо виходить. Я ж буду і кошти свої вкладати і час і сили і здоров’я. Так, це рідна мама, але я гляділа свекруху вісім років, то скажу вам то дуже нелегко. На словах нічого такого, але той хто пройшов ту “школу” знає що то праця важка без вихідних, перерв, і відпусток. та й люди літні мають складний характер, то ж не дитя, що слухається, ти її дитина, то тебе ще й повчають.
Зателефонувала я до сестричок і братів, розповіла усе, озвучила умову свою. Думала, що вони погодяться одразу, адже кожен із них далеку, ну куди ти маму в Францію в квартиру забереш, чи в столичну багатоповерхівку до брата на 30-й поверх?
Уявіть моє здивування коли всі вони сказали, що так не може бути і я дуже багато хочу. Більше того всі в один голос твердять, що допомагатимуть мені фінансово, навіть платитимуть за догляд, але так як я надумала не буде.
Розмови нормальної так і не вийшло. Кожен мені розповідає що робити і як жити, ще й винною мене зробили, бачте, то мама і я перш за все її дитина.
Три дні до мами не йду вже, дуже переживаю, як вона там, але й користуватись добротою своєю я не дозволю. Я озвучила їм ціну, за скільки у селі в нас людей стареньких глядять, так вони заявили, що я вигадую. мовляв бути не може, що беруть десять тисяч у місяць. Знову свого, мовляв я донька і не повинна взагалі торгуватись.
Ага, то я донька а вони не діти? Одна я повинна?
Дуже шкода мами, не знаю що робити. Не подумайте, я людина хороша, але й не геть наївна, аби не бачити до чого йде.
Як же ж мені бути? Як правильно вчинити, аби й з ненькою було усе гаразд і справедливо було усе?
15,03,2023
Головна картинка ілюстративна.
