Нас у мами троє дівчат, але так склалось, що нині вона у будинку для літніх людей. Наша дружна і велика родина, врапт розсипалась і ми із сестрами не спілкуємось одна із одною. Цікаво, що саме мене вони вважають причиною того, що трапилось із нами усіма.
Уже білше року та вся ситуація крутиться вертится і не дає спокою моїй родині. Добре, що хоч сестри заспокоїлись і припинили приїздити під двері, а то прямо проходу не давали.
Та й люди в селі поговорили, побалакали і забули. Лиш інколи мене спинить котра із маминих подруг і давай спочатку за маму питати, а потім совістити. Та й з ними я вже знаю, як потрібно балакати:
— То заберіть до себе, тітко Мотрю. Ах не справитесь, то погляньте на мене і скажіть, а я впораюсь?
Я ще після школи лишилась “при мамі”. Сестри старші – хитріші: раз і вчитись поїхали. А вже коли я надумала, то: “Що ти , Галю? А як же мама сама?”. Пішла я в школу технічкою, та там до пенсії пропрацювала.
Заміж я вийшла пізно. Микола приїхав у школі дах міняти, так ми із ним і зійшлись собі. Він усе життя по заробіткам, а я його вдома чекала, діток ростила та маму свою гляділа.
А мама в мене, хоч і ходила заледве, а характер мала міцний. Сама і встає ледь, а точно знає, як і що бути повинно. Та ще й голос може підвищити, як бачить, що не по її роблено.
З роками отой мамин характер ставав усе складнішим і складнішим. Чоловік не раз мене просив переїхати, та я все не могла зважитись маму свою залишити. Як я могла її саму залишити? Сестри далеко, чужу людину мама в домі своєму не потерпить. Просила чоловіка уваги не звертати, хай собі говорить.
Та чим старші ми ставали, тим менше уже і розуміння і терпіння. Просила я сестер і не раз маму хоч на тиждень до себе узяти. Та вони, як не зайняті, то немає їм куди. Поговорять із мамою, ніби, як присоромлять, чи як то називається, і все. Вважають, що їхня місія на тому й скінчилась.
Зате, радо обидві мої сестри приїздили на святкову гостину до мами. Везли додому повні торби, залишали дітей “у бабусі” на канікули.
Не приїхали вони і тоді, як я занедужала. Одного ранку встала як завжди, а до вечора вже й в палаті. Тепер з правою стороною у мене негаразди, добре, що хоч ходжу помалу, а то ж лежала.
А мама моя все важче, та важче. Стала все забувати, могла горланити ніч цілу, або йти світ заочі. Чоловік тут біля мене, а ще й мама додалась. Набрав одну мою сестру, та лиш поради вичитані сипле, другу, а там та ж історія.Ну, що ми мусили робити?
Нині мама моя у домі старечому. Сестри, як про те дізнались, то не маму забирати, а мене соромити приїздили ледь не кожні три дні. Такі сцени влаштовували, що мало про, що село балакати.
Так, мені матері шкода і сім’ї своєї шкода, але іншого виходу я просто не мала. Сестри кажуть, що на мені гріх великий, та я так не вважаю.
Скажіть, хіба могла я інакше? Був інший вихід?
