Ми з дружиною одружені близько п’ятнадцяти років. Жили щасливо. У нас є син. Все було, як у звичайній родині. Дитина росла, радувала нас своїми досягненнями. Він займається в спортивній секції, прекрасно вчиться в школі. Клопоту з ним взагалі ніколи не було.
Але зараз все змінилося в нашому житті. Воно просто стала з ніг на голову. Дитина змінилась до невпізнання. Близько місяця тому зі школи стали надходити дзвінки з проханнями прийти батькам в школу. По приходу, я вислуховував від вчителів таке, чого сам би ніколи не подумав би і зробити. Від розказаного у мене волосся на голові починали ворушитися. Це якщо він таке витворяє в десять років, то чого чекати надалі? Після таких його витівок мені в голову закралася думка про те, що це не моя дитина.
Справа в тому, що перед весіллям дружина зустрічалася з одним не надто хорошим хлопцем. Справа закінчилася б їх весіллям, але його зачинили, спіймавши на гарячому. Я був в неї закоханий і зрадів такій можливості. На мою пропозицію вона відповіла згодою. Тоді я не особливо замислювався про наслідки, а просто був несказанно радий її рішенням. І почалося наше сімейне життя.
Ми стали батьками вже через сім місяців. Спеціалісти довго ще тримали у себе нашого синочка, виписавши маму додому. Як нам сказали тоді, те, що син вижив – чудо.
І ось тепер, через стільки років, у мене з’явилися перші сумнів з приводу свого батьківства. Той її колишній був з пристойної сім’ї: батько і мати були викладачами в університеті, а старший брат став не останньою людиною в медицині області. Тільки цей молодший з дітей не вдався. Як то кажуть, в сім’ї не без такого. Напевно, так воно і є.
Я почав потихеньку намагатися дізнатися, чому ж дружина тоді так відразу погодилася вийти заміж за іншого. Можливо, вона дізналася про те, що виношує дитя і вирішила таким чином врятуватися, чи що? З кожним днем поведінка сина все гірше і гірше, скарг на нього все більше і більше, а мої сумніви все сильніше і сильніше. Директор відверто повідомив, що виключить сина і подасть заяву у відповідні структури, якщо ми не візьмемось за сина. Я ніяк не можу зрозуміти, що з ним відбувається. Чи то це період такий, а можливо йому від того батька передалось?!
В останній раз, коли мене знову викликали в школу і відчитали, як першокласника, я зрозумів, що починаю недолюблювати малого. А разом з ним і мою дружину. Я не можу розвіяти своїх підозр, але і запитати відкрито у дружини – теж не наважуюся. Не хочу втратити сім’ю. Адже я їх дуже люблю. Але сумніви беруть гору і не дають мені зосередитися на тому, що ж робити далі.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка ілюстративна – pexels.
