Наша сестра стала нашою прийомною матір’ю, коли мені було 6 років, а молодшому братові і сестрі на кілька років менше. Справа в тому, що наша мама мала не надто хорошу звичку заливати за комір. Я добре пам’ятаю гори бруду і безлад у якому ми жили. Ніхто за нами не дивився, я у свої шість, як могла наглядала за меншими.

Сестра була старшою від мене на 14 років. Був у нас ще старший брат, але ми з ним не підтримували спілкування. Він залишив батьківський дім колись і більше наші шляхи не перетиналися. Мабуть, він навіть не знав про наше існування, а може і знати не хотів.

Ліля приїхала до нас навідатися і побачила, що ми вдома геть одні. Тоді вона нас усіх забрала до себе у дім свого батька покійного де хазяйнувала відколи того не стало. так, ми знайшли затишний дім і маму, яка по-справжньому нас любила і піклувалась про нас.

Коли мені виповнилось вісімнадцять, сестра поїхала на заробітки за кордон. Брат і сестра після дев’яти класів пішли навчатись у профільні училища, а я змогла потрапити на бюджет до інституту. Ліля нам допомагала грошима і одягом.

Майже двадцять років Ліля за кордоном пробула. Особисте життя у неї не склалось, а от ми з братом і сестрою маємо сім’ї. Мами давно не стало, про нас вона не згадувала, як і ми про неї. власне.

І от, нещодавно з-за кордону повернулась моя сестра Ліля. Вона поїхала жити у наше село в свою хату де ми всі виросли. Причину свого повернення вона не уточнювала, але про себе я тоді відзначила, що вона якось змарніла і трішки схудла, проте я вирішила, що то просто від зміни клімату і харчування.

Згодом мені зателефонували уже зі стаціонару: Ліля злягла. Як мені повідомив спеціаліст і розповіла сама Ліля, на здоров’я вона давно жалілась, але роботу не покидала. І ось, коли усе дійшло до крайньої точки і пізно вже щось виправити Ліля повернулась додому.

Я зателефонувала брату і сестрі, повідомила новину про те, що Ліля наша потребує догляду, але їхня реакція мене збентежила і здивувала:

— Дуже шкода, – сказала сестра, – Така доля у неї, що поробиш?

А брат одразу заявив, що він у приймах живе і нічим нам із сестрою допомогти не може.

— Я ж чоловік. Інколи підкидатиму на підгузки гроші, але самі розумієте – нині не часи, аби розкидатись фінансами. Та й діти у мене.

Сестра теж заявила, що нічим мені допомогти не зможе окрім моральної підтримки, адже вона в декреті з третім малюком, а чоловік служить.

Виходить так, що Лілю я б мала забрати, проте я живу в однокімнатній квартирі із чоловіком і двома дітками. Звісно, я теж не можу її доглядати.

Можливо, можна б було найняти людину у нас в селі, аби за наглядала за нею, проте на цю мою пропозицію ні брат, ні сестра не пристали, бо тоді піде багато грошей із їхніх сімей, а ситуація у всіх нині не проста. Взагалі так виходить, що я ніби як повинна, а вони не можуть усі.

Чоловік мій теж проти того, аби я витрачала і час і сили на те, аби рішення знайти. За його словами нас троє, але чомусь лиш я усім опікуюсь. Він своє невдоволення голосно і все більш настирливо виказує, тож я стою перед нелегким вибором – сестра, чи мир в родині.

Час іде, сестру скоро виписуватимуть, а рішення і досі немає. Брат і сестра мовчать і очікують, що все саме собою вирішиться. Мені ж будь-що робити важко, адже чоловік проти.

І як мені бути. З одного боку ніби як і сестру шкода, а з іншого, я ж не одна. Чому повинна слухати усе це і не спати ночами? Мир у сім’ї важливіший, чи не так?

27,02,2023

Головна картинка ілюстративна.