Хтось з мудрих сказав: ніщо так не губить шлюб, як цікавість. А я дуже хотіла заміж, хоч одним оком, хоч доторкнутися, хоч шматочок маленький того заміжжя…
А як вже я старалася аби Дмитро таки мене заміж взяв: і готувала, і прибирала, і мовчала, коли щось не влаштовувало, навіть погодилася пожити до шлюбу аби пізнати один одного краще.
І наче й була я дружиною формально, не дуже мені й подобалося думку свою приховувати та кулінарні шедеври творити, але ж то зараз так мені важко, бо немає на пальці обручки. А з обручкою, наче з чарівною паличкою все буде в рази легше.
Так я собі думала і жила з Дмитром три роки громадянським шлюбом. Пропозиції руки і серця не було.
А далі сталося чудо – я чекала дитину, Дмитро таки погодився зі мною женитися, але без отого всього, як він виразився.
– Нащо тобі весільна сукня і ресторан, якщо треба вже думати про дитину?
Не знаю, мені хотілося цього всього, щоб і букет кидати дівчатам, щоб і викуп, і замотана в хустку танцювала з гостями, прощаючись з дівоцтвом.
А тут вже й материнство постукало, а я якась розгублена. Одружилися і стали жити й далі, але не помагає чогось чарівна обручка. Нічого не змінилося, окрім мого небажання й далі старатися.
– Як тебе швидко перемінило після весілля, – почав Дмитро, – мені всі казали, що жінка після весілля міняється, але я не думав, що ти так вчиниш. Я думав, що знаю тебе.
Я чесно дуже старалася, але не виходило, мені нічого й до того не влаштовувало, а тепер я просто про це говорила. Через місяць ми розбіглися.
Дмитро піклується про дитину і забезпечує Софійку, він хороший батько, але вже так сталося, що дуже багато між нами стало ілюзій і надій, тому й такий результат.
А далі я зустріла Олега, ми зустрічалися кілька місяців і він попросив мене вийти за нього заміж.
– А як же пізнати один одного? А якщо я тобі не підійду чи ти мені?
– Будемо пізнавати все наступне життя, – просто відказав він.
Ми вже дванадцять років живемо з Олегом і дуже добре живемо, пізнаємо один одного і мені цікаво це робити. Ми чесно говоримо про побут, я йому кажу, що коли вже не маю ніякого натхнення до куховарства, то він має мене замінити. І він так і робить.
Я зрозуміла, що в стосунках неможливо вкладати рівно свою половину і ні грамом більше. буває таке, що інший не може й четвертини дати, тому ти маєш зробити і за нього, і за себе. І навпаки. Тільки треба все спокійно пояснити, обговорити, що далі і робити так, як домовилися.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
