fbpx
Історії з життя
Наступного дня о десятій я вже накрила стіл і очікувала гостей. Хвилювалась дуже, мов дівчинка яка.Коли у двері подзвонили і я відчинила, то одразу якось зніяковіла

— Маш, – заводить мову колега, – Скільки можна чекати із моря погоди? Ти вже десять років як одна, діти виросли. Невже так і плануєш старість на самоті зустріти. П’ятдесят, то ж саме розквіт. Давай я тебе з братом познайомлю. Прекрасний чоловік, 65 років, без шкідливих звичок, без минулих шлюбів за плечима та дітей.

Так «рекламувала» мені свого брата колега по роботі.

— А чому він такий гарний, але при цьому ніколи не був одружений? Якийсь тут підступ.

— Та ти про що?  Він золото просто. Було у нього кохання в молодості, та дівчина його зі служби не дочекалась. Він якось так більше і не шукав нікого. З мамою жив собі, працював. Не зоглянувся, як життя минуло. А тепер шкодує, що так прожив. Сім’ї хоче.

Лариса говорила дуже переконливо, тож я погодилася на її пропозицію.

Андрій зателефонував того ж дня. Він сказав, що ми вже не підлітки, тому не запрошуватимемо мене на побачення до парку чи кафе. Оскільки він має серйозні наміри, він хоче відразу прийти і познайомитися зі мною.

Я погодилася і запросила їх із сестрою на вихідні завітати на шашлик.

Я оперативно зробила генеральне прибирання у квартирі, спекла торт, а потім побігла в перукарню. На завтра хотіла бути кращою версією себе. Дорогою назад придбала м’ясо для шашлику і ще чогось для салатів.

Наступного дня о десятій я вже накрила стіл і очікувала гостей. Хвилювалась дуже, мов дівчинка яка.

Коли у двері подзвонили і я відчинила, то одразу якось зніяковіла. На порозі стояв чоловік у затертій куртці та старих спортивних штанях з витягнутими колінами. В руках у нього було аж три гвоздики і все. З-за спини радісно посміхалась подруга, яка тримала за руку свого онука років семи.

Кавалер привітався мене, простягнув квіти, а потім промовив:

— Що за традиція така, якби не сестра ніколи б стільки грошей на квіти не витратив би. Вони зараз коштують космічні гроші. Краще продуктів купити на таку суму, користі більше буде. – і ніби й говорить посміхається і не зрозуміли, чи то серйозно людина, чи жартує.

А далі і геть “весело” було. Він потер руки і сказав так хазяйновито знову чи то жартуючи, чи серйозно:

— Ну показуй наше нове господарство.

Я й отетеріла. Стою ні в сих ні в тих з зачіскою і трьома гвоздиками. А подруга уже поруч в’ється за стіл замість мене усіх припрошує. Сіла і я. Уже розумію, що шкодую про це знайомство так, що хоч плач. Але все ж надія є, може йому не зручно просто і не знає що говорити, тому й вийшло при знайомстві так незугарно.

Ага! Розмріялась.

— А нащо тюль в усю стіну, – чую знову його голос, – Що за “краса” така. У вас між вікнами добрий метр туди стола поставимо, або тумбу яку. А кіт у домі чому? Я тварин не люблю. Думайте де він жити буде. – говорить наминаючи за обидві щоки.

Я сиділа мовчки, просто чекала коли вони підуть. Подруга запитувала що зі мною, але я лиш коротко відповідала, що не надто добре себе почуваю.

Пробули вони у мене години три і попрощавшись пішли. Увечері мені зателефонував “кавалер”.

— Ми не діти, тому говоритиму прямо: я не зможу стати вашим чоловіком. Причин багато, але найперша – їжа. Я такого не їстиму. Та й дім ваш ремонту потребує, як ви там узагалі живете. Але ви віри не втрачайте, на кожен товар є свій купець, – і вимкнувся.

От така мені наука, навіть зізнатись комусь соромно. А колега після того розмов уникає, я лиш чула, як вона до бухгалтеші нашої підходила, знову про прекрасного брата розповідала. Я лиш усміхнулась.

14,11,2022

Головна картинка ілюстративна.

You cannot copy content of this page