Життя Марини протікало б своїм звичайним руслом, якби майже щодня не приходив її колишній чоловік Сергій. Він не тільки порушував звичний ритм днів, а й вносив сум’яття в її почуття.

Ще можна його зрозуміти, коли хоче побачити сина, побавитися з ним, подарувати якісь іграшки, хоч дотепер від нього не було ніякої допомоги.

Але те, що Сергій нібито кається, що покинув її, перепрошує за завданий їй біль, виправдовується, що слухав маму, що захопився дівчиною, яка виявилася хитрою особою, не зворушувало її.

Тільки коли бачила, як чоловік повільно наближається до її хати, тримаючи в руці тростину й кульгаючи на праву ногу, жаліла його й пишалася тим, що він воював на Донбасі, демобілізувався з війська через поранення.

Якраз через цю жалість не змогла сказати категоричне «ні», коли Сергій благав розпочати їхнє родинне життя з чистого аркуша, але й «так» чоловік від неї не почув.

Тим часом малий Богданко вже так звик до тата, що з нетерпінням чекав, коли він прийде, а потім довго не відпускав його, вхопившись руками за шию. Тож Марина зважилась знову зійтися з Сергієм. Це дало можливість їй влаштуватися на роботу в школі, а малого залишати з Сергієм. Здавалось, щастя повернулося в родину.

Сергію значно полегшало з ногою. Але робити важку фізичну роботу він ще не наважувався, а батьківська хата Марини таки потребувала капітального ремонту.

Вже майже в усіх у селі підведена вода в будинок, є ванна кімната, словом, усі зручності, як у міській квартирі, а тут ще й дерев’яні вікна, які варто б поміняти на склопакети, щоб тепло не втікало. Тому чоловік став просити, щоб ішли жити в його будинок, новий, газифікований, то чому має пустувати.

Сестра з Польщі й не думає вертатися, а в них син, дасть Бог дочка в них народиться, то навіщо їм тут тіснитися.

Хоч Марині було так звично, так затишно, любо і мило в батьківській хаті. послухалася чоловіка. До того ж їй звідси було ближче до роботи, де тимчасово звільнилося місце на вчителя біології. А гроші молодій сім’ї дуже були потрібні. Сергій також займався пошуками роботи за своєю інженерною спеціальністю.

Непомітно пролетів час. Богданчик пішов у перший клас. Маринка чекала донечку. Все складалося так гарно: коли вона буде йти в декрет, якраз вийде на роботу її колега. Сергій почав непогано заробляти. Він став дуже гарним батьком, чоловіком і зятем, ніби хотів надолужити за минулу зраду.

Такими приємними для них були зимові різдвяні свята, особливо пам’ятним для всіх став місяць лютий. На Свято трьох святителів всією сім’єю прийшли привітати тестя з днем ангела. Потім на свято Стрітення батьки Марини прийшли в гості, принесли освячену стрітенську свічку. Дві родини насолоджувалася щастям. Їм не хотілося помічати тривоги, яка нависла в повітрі.

Наступний день мав бути звичайним: Сергій і Марина збираються на роботу, Богданчик ще спить, але зараз його розбудять, щоб відправити до школи. Та лунають вибухи, в повітрі літаки, розриваються від дзвінків телефони, вчителі пишуть у месенджерах: діти, залишайтеся вдома. То був ранок 24 дня місяця лютого 2022 року. Далі все було, як у тумані: звернення президента, загальна мобілізація. Замість іти на роботу, Сергій пішов у військомат.

Вагітна Марина проводила час у постійних молитвах за Сергія, мир і якнайскорішу перемогу, в яку вона так хотіла вірити, але вже відчувалося, що цей «братський» град від північних сусідів затягнеться надовго.

З Польщі почали масово повертатися чоловіки, щоб боронити країну. Серед них був і чоловік Сергієвої сестри Соломії. Вона також приїхала з ним, поселилися у батьківській хаті, де спокійно могло проживати дві сім’ї, але не з таким характером, як у Соломії.

Її чоловіка Олексія зразу мобілізували, у великому будинку залишилося дві жінки, яким жити б у злагоді, одна одній допомагати, чоловіків з фронту чекати, але якщо на першому місці матеріальне, то звідки взаєморозумінню взятися.

Невдовзі Марина відчула, що вона тут зайва: Соломії не подобалося, що Сергій воює, а братова з дітьми житиме в її хаті, маючи аж дві, як казала позаочі, більше того – переживала: якщо з Сергієм щось трапиться, то їй тільки пів хати дістанеться.

Звісно, що про ці розмови дізналися батьки Марини. В свою стару хату вони прийняли переселенців із далекої татової родини, а доньку вирішили забрати в нову хату.

Мудрий батько сам зателефонував зятеві, мовляв, хоч як добре було моїй доньці у твоїй хаті жити, але народиться дитина, то потрібна буде наша допомога.

Приїхавши у відпуск, Сергій попрямував до будинку тестя, щоб обійняти дружину й сина, вперше взяти на руки свою донечку, яка усміхалася до татка, гладила рученятами його неголене обличчя.

Побажаймо нашому Захиснику живим і здоровим із перемогою повернутися додому.