Очі Насті боліли від утоми, нервового напруження і постійного мерехтіння снігу попереду. Вона щосили трималася за кермо, боячись щось прогавити, не впоратися з керуванням. А сніг все сипав і сипав. Широка траса перетворилася на вузьку дорогу. Ще гіршим став шлях, коли Настя звернула на дорогу, що вела в сусіднє місто, де жила її подруга. Вона запросила її в гості напередодні Різдва, щоб пoзнайoмити зі своїм братом.
«Та коли вже стишиться ця надокучлива хуртовина!» – щойно подумала Настя, як її легковик застряв у сніговому переметі, не доїхавши десяток кілометрів до оселі подруги. І як вона не намагалася виїхати із снігової пастки, зробити їй це не вдалося.
Настя набрала номер мобільного подруги. «Абонент поза зоною досяжності», – почула у слухавці. Сутеніло. Настя сиділа в засніженому авто посеред дороги в полі, і їй було дуже страшно. Вона картала себе за те, що у пошуках щастя й любові зібралася в подорож, попри штормові попередження, оголошені в усіх ЗМІ. «Ну й відчайдушна ж я жінка у свої тридцять п’ять. Ні, щоб сидіти вдома в теплі, в добрі… Так оце треба було їхати світ за очі та ще й в негоду», – буркала собі під ніс Настя, збираючись йти пішки в незнайоме їй місто.
Аж ось вдалині помітила такі довгождані вогники. За мить біля неї зупинилася фура, і її водій без будь-яких розпитувань запропонував Насті допомогу. Зробив це настільки швидко, що вона й подякувати не встигла. Навіть не роздивилася як слід свого рятівника. Ще кілька хвилин, і вона зі своїм «Матісом» опинилася на першій автозаправці. Залишилося ще пару кілометрів.
– Святвечір настав. Куті й узвару в мене немає, тож запрошую вас на каву, – незнaйомець галантно подав Насті руку і та, не тямлячи себе від щастя, що опинилася у людному та добре освітленому місці, вийшла з авто.
На заправці було тепло і досить затишно. «Ех, хоч би не починав цей нeзнайoмець повчати мене, як негоже самій жінці їхати в таку негоду», – займаючи місце за столиком, думала Настя. Не встигла оглянутися, як той чоловік підійшов до неї із двома горнятками ароматної кави та солодкими тістечками.
«І який же він красивий», – перше, що прийшло в голову Насті, коли він сів навпроти неї. Нeзнайoмець, на щастя, не збирався розпитувати, яка потреба її змусила в таку погоду вирушати в дорогу. Ні про що не питав, лише пив свою каву й мовчав. Зрідка поглядав на неї з-під брів, злегка нахиливши голову.
«Ну чому він не знaйомиться зі мною? Про що він думає?», – Насті раптом захотілося, щоби він таки заговорив. Вона глянула на його великі красиві руки, забруднені мастилом, і ніжно посміхнулася. Але чоловік, допивши свою каву, лиш подякував Насті за компанію і вийшов надвір. Жінка вирішила долити трохи бензину в бак свого «Матіса».
– Алло, Настю, де ти так довго їздиш? Вже й Іван приїхав, а тебе все немає. Давай швидше. Адже Святвечір уже настав, і я ставлю на стіл різдвяні наїдки, – почувши у слухавці мобільного голос своєї подруги, Настя поспішила в дорогу.
Біля будинку подруги вона побачила ту саму фуру. Назустріч їй ішов той же нeзнaйомець.
– Я – Іван. А ви, напевне, Настя? – здивовано промовив чоловік.
– Дуже дякую, що допомогли мені в дорозі, – нічого кращого не придумавши, відповіла йому Настя.
Автор – Любов СТАШЕНКО.
За матеріалами – «Вісник Переяславщини»,
Фото – ілюстративне.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook
