Вже третій рік тягнеться ця їхня історія. Історія краху надій і сподівань, краху віри у людей і все людське.
Наталка, як багато інших дівчат, вірила, що любов все стерпить і все виправдає. Заради кохання, а відповідно і коханого, вона була здатна на все. Принаймні так їй здавалося.
Вони познайомилися будучи ще студентами, їхньому коханню заздрили, ним захоплювалися, його ставили в приклад. Почуття кипіли, наче смола в казані. Здавалося цей казан поєднав ці дві долі назавжди, і не залишилося ні крихти можливості вибратися звідси, та й бажання такого не було. Чому смола? Бо здається лише вона в змозі наочно показати, які незворотні зміни принесло кохання у життя цих двох молодих людей. Вони, буквально, залипли один в одному, приклеїлися серцями, злилися кольором одне з одним.
Наталка зараз і не згадає, коли саме відчула, що не все гладко у їхніх стосунках. Звісно, дзвіночки були, але закохані очі рідко можуть їх розгледіти.
Одним із таких дзвіночків була ревність Олега. До всіх і вся. Без приводів і натяків! Абсолютна. Наталка її побоювалася, запобігала їй, щодуху намагалася довести, що вона тільки Олегова.
Олег то вірив, то ні. То затихав, то розходився з новою силою. Ревність палахкотіла в його серці яскравим смолоскипом. Наталка призвичаїлася, звикла, навчилась уникати друзів, чоловіків, вечірок і прогулянок, робила все, аби спалося спокійно її Олежикові. Вона потерпить ще трішки, вона докаже що він даремно хвилюється. Вона покаже йому, що не така, як всі. Вона вірна, заради нього вона зможе все.
Потекли сірі будні сімейного життя, ревність не згасала і невщухала. Вона притаїлася і спалахувала періодично зі згадками про минуле. Бо ж тоді на неї хтось глянув, а там привітався, а там посміхнувся.
А теперішнього у неї не було. Наталка перевелася на дистанційну роботу, лиш би Олежик не хвилювався зайвий раз. Наталя майже не спілкувалася з друзями, вона жила сім’ю і для сім’ї.
Навіть коли везла дітей на огляд Олег строго застерігав:
– В таксі не сідай на переднє сидіння!
А Наталка лише кивала, на знак згоди.
Жінка щиро вірила, що коли-небуть зітхне з полегшенням, бо він повірить і оцінить її вірність, її пластичність, її вміння не втрачати оптимізму, підтримувати його, розчинятися в ньому і для нього. Не оцінив.
За плечима 20 років подружнього життя, бізнес, який вона поставила на ноги для нього. Двоє діток, Мартуся і Олексійчик, їхня затишна кватирка у елітному районі їх містечка і його холодна байдужість до неї.
Те, що поміж ними з’явився хтось третій, вона відчула одразу. Так буває у людей, які ділять дійсність на двох. Найменший порух в бік і вже зникає єдність. Наталка відчула це одразу, хоч ще довго не могла повірити.
Коли Наталя носила Олексійчика, то мусила частину обов’язків перекласти на чужі плечі. Бо ж бізнес налагоджений роками, потрібна тільки незначна підтримка і треба взяти людину. Вона і взяла! Жінку, на десять років молодшу від них з Олегом. Жінку, яка полонила серце її чоловіка, забрала його увагу. Та просто забрала його!
Ні, Олег не покинув родину, продовжує жити з Наталею і переконувати, що всі її відчуття і здогадки – вигадка. Він порядний сім’янин і любить діток. Тільки до Наталки охолов, бо ж йому не 16 років. Тільки це вже не сім’я, а так – побутове сусідство. Немає більше поміж ними тепла, немає “ми”, а є тільки Олегове “я”. Немає розмов і планів, нема завтра. Є тільки холод. Вся увага її чоловіка належить їх новій співробітниці, з нею він п’є ранкові каву, розділяє обід, відвозить додому. Багато чого є у Олега з Катериною і немає у Олега з Наталкою.
Наталя думає, що втратила щастя, але чи мала вона те щастя? Мабуть, ні! І винна тут далеко не Катерина!
Фото ілюстративне.
