Наталя вже знає, як називається цей стан неймовірного блаженства від процесу укладання і розумінням, що ціна в вигляді невдалої стрижки, надто висока. Це неминучість.
Сьогодні вона знову йде в іншу перукарню, але не покладає великих надій на результат. Після останніх відвідин, коли «я вам трохи підрівняю кінчики», волосся трохи відросло. Причин стригтися декілька: скоро потепліє і всі знімуть обридлі шапки, хочеться мати гарний вигляд в дзеркалі, пора змінити бодай щось у власному житті. Місія нездійсненна, але Наталка має плани обдурити перукарське прокляття.
По-перше, вона дає весні фору, бо стрижеться в середині лютого і волосся ще відросте, по-друге, до свого «гарного вигляду» вона має звикнути ( поплаче кілька днів, а там прилиже, підлакує чи ще щось), по-третє, вона живе з доволі строгою мамою, сидить в юридичній приймальні і має надто м’який характер аби щось з цього змінити, а от зачіску – може.
А ще одним ритуалом є записування номерів телефону перукарок, вона їх підписує
НіколиНізащоНіЗаЯкіГроші у варіаціях, відповідно до періоду волосяного і психологічного відновлення.
Наталка абсолютно не злиться на перукарок – вони зробили все можливе, що могли. Можна злитися на людину, яка не зробила якісно роботу, але як злитися на неї, коли та не виправдала покладених надій? Вона просто викреслює їх, як людей, які не можуть зробити їй гарну зачіску. Розійтися без взаємних обвинувачень.
Колись вона мала інші критерії щодо стрижки: приваблива ціна, чи вигідне місце розташування чи рекомендація подруг. Але тепер вона не зважає чи це стрижка на дому чи елітний салон, просто приймає неминуче і записує номер телефону з милою усмішкою.
– Яку стрижку хочете, – питає молода дівчина, застібаючи на ній покривало.
– Хочу неймовірну – щоб мені личила, – жартує Наталя, але вона й справді хоче таку стрижку. – Щоб було легко укладати, щоб не лізла в очі, щоб був приємний колір.
Дівчина довго на неї дивиться. Наталя боїться почути, що це неможливо. Неможливо мати щось зручне, природне, яке б їй пасувало і не кричало, що це марне намагання гнатися за модними трендами. Що було б маленькою причиною для любові себе…
– Що скажете про кучері?- питає дівчина
– Як їх ніколи не мала, – Наталя зі страхом розуміє, що неминучість в вигляді пуделя насувається на неї. Якщо вона нічого не зробить, то носитиме шапку до травня.
– Вам личитиме – впевнено каже дівчина.
Наталя дивиться в очі дівчині і бачить там звичну неминучість кількаденних сліз, але з іншого боку, через кучері вона ще не плакала.
– Добре, – вирвалося саме собою, Наталя недооцінила третього бажання щось змінити, раз воно отак прорвалося.
Наталя закрила очі аби неминучість зарано не проглянула і поринула в спогади. Коли вона останнього разу робила щось таке ризиковане? Все в її житті розмірене і впорядковане від побуту до розкладу дня: робота, на вихідні прання, прибирання і магазин.
Маленькі радощі від походу в кіно чи ресторан з подругами, може допізна читати щось романтичне, чи детективне, чи історичне. Згадала! Минулого місяця клієнт залишив їй свій номер телефону, щоб вона попередила, коли будуть готові документи. Вона ще якось так здивувалася, бо чітко чула, що Семен Вікторович говорив про терміни.
Звичайно, вона зателефонувала в робочий час і ще раз нагадала, бо клієнта треба берегти, тим більше в такому бізнесі. Він тоді ще сказав їй «мені б таку відповідальну працівницю». Вона ще задумалася до чого це, він же звичайне фізичне лице… А от тепер, в перукарському кріслі, пригадала як він дивився на неї і довго не йшов з документами.
– Готово, – вирвало Наталю в реальність.
На неї дивилася жінка з грайливими кучерями, які їй дуже личили. Потім очі в жінки засяяли, далі усмішка, далі вона засвітилася вся. А від спогаду чи зачіски? Це була неминучість.
Автор: Ксеня Ропота.
Фото ілюстративне.
