fbpx
Історії з життя
Наталя ахнула, коли побачила будинок, в якому вона тепер буде жити. Розмір цього будинку, з прилеглою до нього упорядкованою територією, вразив її уяву.

Вкотре приїхавши до села відвідати свою матір, Микола зрозумів, що вона вже не в змозі доглядати себе.

— Все, мамо, збирайся, житимеш у мене. Тут, у цій глушині, щось трапиться з тобою, і швидку не дочекаєшся.

— Ну, куди я поїду на старість, — бурчала мати, — та ти за мене, синку, не турбуйся, до мене щодня Наталочка приходить, допомагає мені у господарці.

Наталя — двадцятип’ятирічна дівчина, мешкала одна в сусідньому будинку. Її батька не стало. Слідом за ним злягла й мати. Коли молодь покидала село, Наталя була пов’язана по руках та ногах недужою матір’ю.

Незабаром, коли закінчився світловий день, у гості до матері Миколи зазирнула Наталя.

— Дякую вам, Наталю, що доглядаєте мою маму, — подякував дівчині Микола.

У розмові за чаєм Наталя поскаржилася Миколі на важкі умови праці та низьку зарплату на фермі де працювала дівчина.

— Бігти звідси, та нема куди, — підсумувала вона свою розповідь.

– А, знаєте, що, Наталю, давайте я вас разом з мамою заберу, – запропонував Микола, – будинок у мене великий, місця всім вистачить. Та й за мамою моєю все одно догляд потрібний. Адже ви їй, як рідна людина.

— Ну, я не знаю, — засумнівалась Наталка, — це якось неправильно, я доросла людина і сидітиму під вашою опікою.

— Наталю, догляд за літньою людиною — це теж праця і не легка. І за свою роботу ви отримуватимете відповідну зарплату. Повірте, я вас не скривджу.

Наталя ахнула, коли побачила будинок, в якому вона тепер житиме. Розмір цього будинку, з прилеглою до нього упорядкованою територією, вразив її уяву.

До сорока років Микола Петрович досяг багато чого. Він зумів організувати будівельну компанію, яка успішно розвиваючись стала однією з найбільших в області.

Микола представив своїй мамі та Наталці весь персонал, який обслуговує його будинок, а також познайомив свою маму з молодою жінкою, з якою він планував найближчим часом узаконити стосунки.

Кохана Миколи Христина нещодавно відсвяткувала своє тридцятиліття. Микола вже рік жив із нею у цивільному шлюбі, і тому Христина відчувала себе у цьому будинку повновладною господаркою.

Хоча Христина й усміхалася, знайомлячись із матір’ю Миколи, але Наталя одразу відчула, що та не рада її приїзду. Щось підказувало Наталці, що і чарівні погляди, звернені до Миколи, були просто актом удавання. Не було у цих поглядах душі. Вже за кілька днів Наталя усвідомила, що Христина стає сама собою, лише тоді, коли Микола покидає межі цього будинку.

За відсутності Миколи Христина зарозуміло розмовляла з обслуговуючим персоналом. Вона могла просто так, без причини принизити людину. Але коли Микола повертався додому, Христина відразу приміряла на своє обличчя маску доброзичливої ​​господині.

— Якось у розмові з жінкою, яка виконує в будинку прибирання, Наталя запитала її:

— І як ви тільки терпите лицемірку?

— Справа в тому, — відповіла жінка, — що в присутності Миколи Петровича вона ні на кого не підвищує голос. А коли він їде, майже відразу від’їжджає і вона.

Наталці майже щоночі снилося село. Але не те, де їй, на останньому подиху доводилось працювати на фермі. А село її дитинства, де вони, будучи дівчиськами, купалися в ставку, вилізали на високі стоги, вдихаючи аромат сіна, де сягали поля без кінця і краю, в яких колосилася пшениця.

Хоча в будинку був власний кухар і різноманітне меню, Наталя вважала, що людині похилого віку ці страви не підходять. Тому другого дня після приїзду вона вирушила на кухню. Людмила, яка виконує обов’язки кухаря в будинку, не мала нічого проти Наталчиної ініціативи. Але коли в кухню увійшла Христина, то вона без вагань відчитала Наталю.

— Якщо тобі нема чого робити, то займайся прибиранням, а в кухню не лізь! – Заявила вона.

Наталя не сперечалася з нею, а ввечері попросила Миколу дозволити їй готувати їжу для його матері. Звичайно Микола не став обмежувати Наташу в її діях. Так почало розгорятися протистояння між Христиною та Наталкою. Те, що Микола потурає Наталці, почало дратувати Христину. І вона вирішила діяти.

Незабаром кохана Миколи заявила йому, що в неї зник перстень.

— Сам поміркуй, пояснювала Христина Миколі, поки її тут не було, у нас нічого не пропадало.

Христина запропонувала обшукати Наталчині речі.

— Ще обшуків нам не вистачало, — заперечив Микола.

Цього ж дня Наталя виявила у кишені свого халату дорогоцінний перстень. Коли Микола повернувся з роботи додому, то Наталя передала коштовність до рук хазяїна будинку зі словами.

— Я не знаю, як цей перстень опинився у кишені мого халату. Ви мені вірите? Чи мені збирати речі?

— Заспокойтесь, Наталю, я вам вірю, — відповів Микола.

Цього вечора Микола повернув перстень Христині.

— Ну що я казала, — зраділа Христина, — а ти сумнівався, що вона шахрайка!

— Христино, — перервав її Микола, — перстень я знайшов у нашій спальні. Тож Наталя до зникнення не має жодного стосунку.

Христина, наче риба, що опинилася на гачку, тільки відкривала рота, не в силах підібрати потрібні слова для пояснення.

З цього дня Христина зрозуміла, що так просто Наталі їй не позбутися.

У Миколи Петровича був службовий автомобіль, але він часто залишав його разом із водієм у розпорядження Христини, яка тільки тим і займалася, що їздила салонами краси та елітними фітнес клубами.

Якось Наталя, прибираючи в будинку, почула телефонний дзвінок. Взявши до рук стільниковий, вона впізнала голос Миколи Петровича.

— Наталю, вибачте, але я не можу додзвонитися до свого водія. Загляньте, будь ласка, у гараж, хай він передзвонить мені.

Похід дівчини у гараж закінчився тим, що на задньому сидінні службового автомобіля вона виявила в обіймах водія Христину. Коли Наталя поспішила піти, то була зупинена грізним окриком:

– Стій! Куди ти знову свій ніс суєш!

Наталя пояснила мету свого візиту. З цього дня Христина почала ще більше не виносити її. Вона побоювалася, що це сільське дівчисько може відверто поговорити з Миколою.

— Хоч що вона бачила? Та нічого! – Заспокоювала себе Христина.

Коли Наталя дізналася, що Микола та Христина складають список для запрошення гостей на весілля, то звернулася до Миколи.

— Вибачте, це, звичайно, не моя справа. Але я бачу, що у вас усюди стоять камери відеоспостереження. Бракує лише однієї.

– І якої ж? – поцікавився Микола.

— Встановіть, будь ласка, приховану камеру в салоні свого автомобіля, аби про це ніхто не знав.

— А навіщо вона там потрібна? – запитав Микола.

— Якщо я почну вам розповідати, що там відбувається, ви мені все одно не повірите, — сказала Наталка.

Микола бачив в особі Наталі не лише чарівну дівчину, а й розумну людину. І він послухався її поради. Через тиждень після встановлення камери в салоні автомобіля Микола переглянув усі записи з неї.

Відносини Наталі та Христини на той час загострилися до краю. Напередодні весілля Христина поставила Миколі ультиматум:

— Або я, або вона! Хтось із нас має покинути цей будинок.

Микола зробив довгу паузу, а потім запросив водія.

— Анатолію, — звернувся він до водія, — допоможи, будь ласка, зібрати речі Христини. Я сподіваюся, ви будете щасливі з нею. Адже вона тебе кохає, а не мене.

– Це не так, – обурилася Христина. Це село тебе в оману вводить. Ти не вір їй.

– А ось цьому можна вірити? Чи ні? — сказав Микола і ввімкнув пультом цікаве відео, де в якості головних героїв постали його водій і Христина.

Від’їзд Христини у будинку святкували як перемогу. Всі працівники дякували Наталі за порятунок від цієї особи.

Якось пішло само собою, що з усіх питань, після від’їзду Христини, обслуговуючий персонал почав звертатися до Наталі. До того ж Микола Петрович не заперечував, що керувати домашнім господарством тепер буде його землячка. Адже й сам він був вихідцем із цього ж села.

Миколі Петровичу подобалася Наталя, і одного разу він запросив її до театру. Наталя була приємною співрозмовницею, та її знання мистецтва виявилися ширшими, ніж в Миколи Петровича.

Ось уже півроку Микола залицявся до Наталі, але ніяк не міг зважитися навіть на скромний поцілунок. Він боявся образити дівчину. А вона теж не робила кроків назустріч, вважаючи, що всі знаки уваги з її боку сприймуться Миколою, як бажання заволодіти багатим нареченим.

Її не лякала різниця у віці, непереборною перешкодою вона вважала різницю в їхньому статусі. У справу втрутилася мати Миколи. Одного разу, коли Наталя з Миколою перебували поруч, вона заявила:

— Ну, і довго ви навколо, одне одного ходитимете? Адже я бачу, що ви любите одне одного.

Після цієї розмови Микола та Наталя зізналися у взаємних почуттях.

Через місяць Микола з Наталкою зіграли весілля. А за рік у них народився син.

Мати Миколи після успішного оперативного втручання пішла на поправку. Вона була щаслива, що її син нарешті знайшов сімейне щастя і їй довелося стати бабусею.

You cannot copy content of this page