25 травня. У нього завтра день народження. Вони домовилися зустрітися в кафе.
26 травня. Він не прийшов.
27 травня. Він приїхав вдень. Вона вийшла до нього. Він щось говорив, виправдовувався. Вона не чула.
Пройшло 2 місяці. Він ні разу не приїхав.
Вона сиділа в кафе з подругою, пили червоне. Подруга сказала: Ти знаєш, що він одружився?
Вона тихо запитала: Коли?
– 26 травня.
Вона покликала офіціанта і замовила чогось міцнішого.
Осінь. За вікном дощ. Задзвонив телефон.
– Так. – Відповіла вона.
– Привіт. – Це був він. – Як твої справи? .- Ледь чутно запитав він.
– Чудово. Чому ти не сказав, що одружився?
– Чому я повинен був тобі це говорити?
– Навіщо тоді дзвониш?
– Сказати тобі, я радий що одружився з нею, а з тобою.
Він поклав слухавку.
Минуло 10 років.
Весна. Неділя. Ранок. Із відкритого вікна доносився спів птахів. І легкий, свіжий вітерець обдував її.
Вона прокинулася від телефонного дзвінка.
– Так? -Шепотом запитала вона.
– Привіт!
Вона впізнала його голос.
– Привіт що хотів?
– Я зрозумів, що зробив помилку. Я хочу повернутися до тебе.
Вона мовчала.
Скажи що-небудь, що не мовчи.
– Я рада, що ти одружився тоді з нею, а не зі мною.
Вона поклала тслухавку. Повернулась до свого щастя. Вткнулася йому у волосся. Він ніжно чмокнув її в лоб, запитав: -Хто телефонував?
– Та так, помилилися номером…
Автор: Хадіша Хісматуліна.
Фото ілюстративне.
