– Може, самі, а, може, їх з хати виставила жінка, яку вони любили, а йти їм було нікуди от все й втратили.
– Ні, так не буває.
– Чого ж, у нас з мамою таке було і от про що я думаю, бачачи таких людей…
Мабуть, історія моєї родини почалася з того моменту, коли мій батько пішов з першої родини до моєї гарної і молодої мами. вона вже була при надії мною, тому сказала, що він має зробити вибір.
– Я тебе люблю, а їй потрібні тільки твої гроші. Там вже діти дорослі, а нашій дитині потрібен тато. Та й взагалі, я не розумію, чому ти тягнеш, якщо мене любиш?
У мого тата водилися гроші, він ганяв машини з-за кордону, ремонтував, крутився, як міг. Коли він прийшов до мами жити, йому було сорок сім років, свій бізнес і майно.
Але як прийшлося ділити гроші, то перша дружина за кожну копійку трималася і вийшло, що не такі вже й великі статки залишилися. Він залишив їй квартиру на взамін забрав приміщення, де продавав машини.
На світ з’явилася я і моя мама з доброї жінки, якій нічого не треба окрім любові чоловіка перетворилася на вічно невдоволену дружину.
– Я хочу на море поїхати!
– Я хочу такі сережки, всі подруги мають нові прикраси, а я ні!
– Я хочу нові чоботи!
– Я хочу!..
Того «хочу» було дуже багато і практично мій батько не з’являвся вдома, бо як не їздив за кордон, то щось ремонтував, щоб у молодої родини було все необхідне.
У мене з ним не було теплих стосунків, я навіть не хотіла йти до нього на руки і плакала, а мати докоряла:
– Ти бачиш, як ти часто буваєш вдома, що дитина тебе не впізнає?
– Але я заробляю гроші.
– Інші встигають всюди, а ти як той пенсіонер!
Далі мати почала пропадати вечорами, а мене залишала на бабусю. Батько, коли вертався, то все частіше від нього був запах, мати вичитувала, що грошей все менше і навіщо їй такий чоловік потрібен.
Мені було десять, коли вона вирішила, що має від нього піти. Мама не лишила татові його салон для продажу машин, а все наказала продати, а гроші поділити. Суд був на її боці.
Так батько опинився без нічого в свої роки, але мамі було байдуже:
– Я тобі віддала свою молодість, а це лише невеличка компенсація. Якби знала, що ти на оце перетворишся, то у твій бік би й не глянула.
Ми переїхали в інше місто, там мама вийшла вдруге заміж і казала аби я називала вітчима батьком. Я погодилася, бо образ батька стерся з моєї пам’яті дуже швидко.
Коли я вже була доросла, то почула розмову матері, що батько мій геть опустився і їй від того дуже незручно.
– Що про мене люди подумають, що я була одружена з таким? Дуже добре, що ми переїхали.
Мама моя живе добре з вітчимом, у мене ще є брат.
Я теж заміжня і у мене дитина, але я не можу дивитися на людей, які не мають житла. Як уявлю, що хтось з них – мій батько, то мені стає щемко.
Після цієї історії чоловік подивився на мене і каже:
– Але ж це надто велике покарання за просто невірний вибір!
А я от не знаю, що йому на це відказати, адже, з одного боку – так, надто доля повернула круто, але з іншого боку, він завжди міг спинитися, поки все геть не полетіло шкереберть. От моя матір живе в другому шлюбі просто чудово, то й він міг вернутися до першої родини чи створити ще одну…
А ви як вважаєте?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота