– Навіщо ти даєш їм гроші? Вони самі вибрали таке життя!, – обурився мій чоловік, коли побачив, як я простягаю гроші безхатьку

– Може, самі, а, може, їх з хати виставила жінка, яку вони любили, а йти їм було нікуди от все й втратили.

– Ні, так не буває.

– Чого ж, у нас з мамою таке було і от про що я думаю, бачачи таких людей…

Мабуть, історія моєї родини почалася з того моменту, коли мій батько пішов з першої родини до моєї гарної і молодої мами. вона вже була при надії мною, тому сказала, що він має зробити вибір.

– Я тебе люблю, а їй потрібні тільки твої гроші. Там вже діти дорослі, а нашій дитині потрібен тато. Та й взагалі, я не розумію, чому ти тягнеш, якщо мене любиш?

У мого тата водилися гроші, він ганяв машини з-за кордону, ремонтував, крутився, як міг. Коли він прийшов до мами жити, йому було сорок сім років, свій бізнес і майно.

Але як прийшлося ділити гроші, то перша дружина за кожну копійку трималася і вийшло, що не такі вже й великі статки залишилися. Він залишив їй квартиру на взамін забрав приміщення, де продавав машини.

На світ з’явилася я і моя мама з доброї жінки, якій нічого не треба окрім любові чоловіка перетворилася на вічно невдоволену дружину.

– Я хочу на море поїхати!

– Я хочу такі сережки, всі подруги мають нові прикраси, а я ні!

– Я хочу нові чоботи!

– Я хочу!..

Того «хочу» було дуже багато і практично мій батько не з’являвся вдома, бо як не їздив за кордон, то щось ремонтував, щоб у молодої родини було все необхідне.

У мене з ним не було теплих стосунків, я навіть не хотіла йти до нього на руки і плакала, а мати докоряла:

– Ти бачиш, як ти часто буваєш вдома, що дитина тебе не впізнає?

– Але я заробляю гроші.

– Інші встигають всюди, а ти як той пенсіонер!

Далі мати почала пропадати вечорами, а мене залишала на бабусю. Батько, коли вертався, то все частіше від нього був запах, мати вичитувала, що грошей все менше і навіщо їй такий чоловік потрібен.

Мені було десять, коли вона вирішила, що має від нього піти. Мама не лишила татові його салон для продажу машин, а все наказала продати, а гроші поділити. Суд був на її боці.

Так батько опинився без нічого в свої роки, але мамі було байдуже:

– Я тобі віддала свою молодість, а це лише невеличка компенсація. Якби знала, що ти на оце перетворишся, то у твій бік би й не глянула.

Ми переїхали в інше місто, там мама вийшла вдруге заміж і казала аби я називала вітчима батьком. Я погодилася, бо образ батька стерся з моєї пам’яті дуже швидко.

Коли я вже була доросла, то почула розмову матері, що батько мій геть опустився і їй від того дуже незручно.

– Що про мене люди подумають, що я була одружена з таким? Дуже добре, що ми переїхали.

Мама моя живе добре з вітчимом, у мене ще є брат.

Я теж заміжня і у мене дитина, але я не можу дивитися на людей, які не мають житла. Як уявлю, що хтось з них – мій батько, то мені стає щемко.

Після цієї історії чоловік подивився на мене і каже:

– Але ж це надто велике покарання за просто невірний вибір!

А я от не знаю, що йому на це відказати, адже, з одного боку – так, надто доля повернула круто, але з іншого боку, він завжди міг спинитися, поки все геть не полетіло шкереберть. От моя матір живе в другому шлюбі просто чудово, то й він міг вернутися до першої родини чи створити ще одну…

А ви як вважаєте?

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page