fbpx

Навіть моя мама просить відступити. Для неї усе просто і зрозуміло, хай і не дуже логічно. Чоловік же щовечора повертається додому і зранку йде, а я не хочу думати, чи то на роботу, чи туди

Навіть моя мама просить відступити. Для неї усе просто і зрозуміло, хай і не дуже логічно. Чоловік же щовечора повертається додому і зранку йде, а я не хочу думати, чи то на роботу, чи туди.

Якраз у вересні минулого року колега мого чоловіка і зателефонувала до нього із новиною – він став татком. Мій Максим ніколи не відрізнявся гарним слухом, тож динамик у телефоні був на повну гучність і я добре чула: “Хлопчик 4 200”.

Максим стояв ні в сих ні в тих. Обличчя було і радісне і винувате водночас. Для нього та новина була не менш несподіваною ніж для мене.

— Корпоратив, – потупивши погляд мовив мій чоловік, – То вперше було за двадцять років. Я дуже шкодував і шкодую.

Ми разом поїхали на виписку, бо я свого Максима от так просто відпускати не мала бажання. Так, все можливо і в житті й не таке трапитись може, однак, залишати чоловіка через один єдиний вечір, викидати на смітник цілих 20 років шлюбу я не збиралась.

Та от я була готова пробачити, та не підготувалась я до того, що було далі. Наталя постійно просила мого чоловіка про допомогу із малюком. Вона була мама одиначка, ні мами ні сестри. От і кликала Максима посидіти із малим, коли мала якійсь справи.

У нашому шлюбі діток не було. Заміж я виходила маючи доньку, Максим замінив їй татка. Про спільних діток ми мріяли, але все відкладали на кращі часи. Коли вже мені виповнилось сорок і донька моя зробила нас дідусем і бабусею, то питання про нащадків відпало.

Мій чоловік іде з дому із самого ранку, а повертається пізнім вечором. Ми розмовляємо про все на світі, він радо бавиться із онуком, а я й думати не хочу де він був і чому так пізно повернувся додому.

Та найприкріше, що і подруги і мама моя рідна одностайні – я повинна відступити. Бачте, я руйную сім’ю, роблю сиротою малого і повинна зрозуміти одне – мій потяг пішов і тримати чоловіка безглуздо.

Але ж Максим не йде. Усю зарплатню за вирахуванням восьми тисяч він приносить додому. Він так само уважний і люблячий, він той же Максим що був до минулого вересня – мій. То чого я повинна відправляти свого чоловіка із дому?

— Зрадив раз – немає більше довіри, – каже мені мама, яка все життя прожила самотньою.

Але і зради бувають різними, хіба ж не так?

От скажіть, я й справді не права? Я повинна відпустити свого чоловіка тільки тому, що там є малюк? Ви б так просто 20 років свого щасливого шлюбу змогли б зруйнувати?

Головна картинка ілюстративна.

You cannot copy content of this page