– А чого не будуть, – питала її моя мама, – скоро онук на світ з’явиться, то вже точно будуть разом.
Так, я тоді спішила і з весіллям, і з усім на світі, думала, що маю великі плани на життя, і все має йти по графіку, і навіть добре, що поява дитини дуже близька, тому й весілля має бути швидко.
Свого Бориса я любила з тією вірою і наївністю, яка завжди є у двадцять плюс. Думала, що він просто супермен і всі негаразди, які будуть на нашому шляху розведе руками.
Де ж я думала, що єдиним каменем спотикання буде саме його мама.
Борис мені розказував, що мати ростила його сама, бо батько пішов до іншої, але там була бабуся по батькові, яка їм дуже допомагала, тому квартиру свою записала на онука.
– Будемо жити в нашій квартирі, – казав мені він.
Я ж жила з батьками, тато добре заробляв, я була єдиною донькою, тому була певна, що як будуть у мене якісь потреби, то тато легко їх залагодить.
Коли мова йшла про квартиру. В якій я хочу жити, то я уявляла щось схоже на нашу квартиру, тільки з іншим ремонтом. Мамин смак мені не дуже подобався.
Але Борис привів мені показати свої хороми і від побаченого я мало там не впала. Все просто не те, що не сучасне, а зі знаком мінус.
– Та що ти? Зробимо невеликий ремонт і будемо жити!, – казав впевнено хлопець.
І з цією розмовою він привів мене до своєї матері, мовляв, відмовляй квартирантам, бо ми там будемо жити.
– Як відмовляй?, – стрепенулася мати, – сьогодні ж прийдуть дивитися квартиру і на рік просилися! Я такі гроші не втрачу через твої примхи! Ще не знати чи жити будете разом. Ще десять разів будете туди-сюди бігати, а я гроші втрачатиму?
Мені в той момент хотілося свекруху обійняти і подякувати, щиро подякувати!
Вже на носі у нас було весілля, а питання з квартирою Борис так і не вирішив. Мати категорично була проти того аби віддавати нам квартиру.
Я звернулася до батька з пропозицією зняти нам куточок, але той сказав, що навіть не подумає, хай чоловік мій такі питання вирішує.
– Але, тату, у нас скоро буде дитина, Борис не зможе мене всім забезпечувати!
– А я тут до чого? Я твою матір забезпечував, а тепер ти сама думай і про себе, і про дитину! Я тобі весілля зроблю таке як ти хочеш, а далі все – самі.
Це була перша розмова з великої вервечки інших, які відкривали мені життя геть з іншого боку.
Виходило, що й я маю думати про те, де жити і що їсти? Це як так?
– Доню, ти сама собі такого чоловіка обрала, ми тобі радили набагато перспективніших хлопців, – казала мама, – але ще не пізно, деякі будуть раді тебе взяти і з дитиною.
В мене був складний вибір: залишитися при батьках і комфорті, чи піти жити з Борисом в якусь однокімнатну хрущовку.
Борис вкотре говорив про те, що мати не хоче віддавати бабусину квартиру, бо вона, виявляється, тільки на словах його, але юридично, то на матері. Хлопець говорив про цю квартиру так, наче то був пентхаус в столиці. І я вперше побачила, що Борис не супермен, а ще хлопчисько з прозорими вухами. Волосся у мене на голові заворушилося.
Тоді вперше я все склала в своїй голові.
– Тату, мені не треба пишного весілля, краще дай нам цю суму на першу пору.
– Розумно, доню, – похвалив мене тато.
Далі я наполягла на тому аби точно вияснити що там з квартирою і свекруха таки дістала заповіт, де було чітко написано, кому вона має належати.
В тій обшарпаній квартирі ми й прожили п’ять років і це були найщасливіші наші роки. Борис йшов в гору, ми купили власну квартиру і вже думали про другу дитину, але завжди на заваді ставали видатки, бо вже дуже свекруха на своє життя жалілася: то їй треба чоботи, то їй треба зуби, то їй треба відпочити, і все це має їй дати син, вона ж йому віддала квартиру, сама не доїдала аби за комуналку заплатити… Свята жінка…
Борис не міг матері відмовити, бо дружин може бути багато, але мама одна.
Але я знайшла для нього інше трактування:
– А дітей скільки має бути, любий, аби ти нарешті зрозумів, що маєш дбати про їх майбутнє?
Знаю, що він і досі їй щось підкидає, але вона не була вдоволена ні тисячі, ні двом, все казала, що женився до багачів, але саме вона йому найбільше допомогла стати на ноги.
А я так не вважаю, бо саме я думала про наше майбутнє тоді, коли вона була категорично проти мене. А ви як би нас розсудили в цьому питанні?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
