Коли мій син, Іван, одружився з Марією, я була щаслива за нього. Вона здавалась чудовою жінкою: гарною, вихованою, з хорошою освітою.
Ми швидко стали ближчими, адже Марія видалась мені доброю і хорошою дівчиною. Проте останнім часом наші стосунки ускладнилися через одне важливе питання – святкування мого ювілею.
Мій ювілей – це особливий день для мене, і я давно планувала його відсвяткувати разом з усією родиною. Скажу вам що у мого сина і невістки великий дім і так склалось, що вся наша сім’я завжди збиралась у них на свята.
У нас було традиційно святкувати важливі події разом, збиратися за столом, який був щедрим. Родина у нас велика – 30 чоловік не рахуючи дітей, тож самі розумієте, що зібратись у якійсь квартирі не варіант.
Але цього року Марія заявила, що ніякого свята у неї не буде. Мовляв, вона вже більше не хоче збирати у себе такі компанії. Їй важко, бо й готувати і підготувати усе повинна вона.
— Навіть посуду ніхто після свята не пропонує мити. Діти перевертають усе, їх десятеро. Я більше не хочу цього у своєму домі.
Однак, інших варіантів у нас немає, тож я вирішила переконати невістку:
— Маріє, — почала я лагідно, — я дуже хотіла б, щоб ми зібралися всі разом на мій ювілей. Це важливий для мене день, і я сподівалася на підтримку від усієї родини. Вже кілька років святкуємо всі свята тут, у нашому домі. Мені здається, що це зручно для всіх, і я не хочу змінювати звички..
— Але раніше ми завжди святкували разом, і це було дуже приємно. Чому зараз ти так наполягаєш на своєму? Це не просто питання місця, а й нашої родинної єдності, — спробувала я пояснити.
Однак, невістка стояла на своєму – ніякого свята у них і крапка. Бачте з неї досить і вона не витримає більше. Згадує мені і штори з карнизами, що діти кинули і квіти, які моя сестра нишком у неї бере завжди.
У Марії дуже гарні вазони, а сестра моя любить квіти. Ну як візьме кілька листків фіалок, чи гілочку яку від різдвяник. Собі і доньці і на роботу. Хіба то багато?
Ну а діти – то ж діти. Не чужі ж усе – рідня. Так, вони можуть зробити шкоду, але все поправити можна. Найняла тоді Марія майстрів і гіпсокартон на стелі замінили і карнизи повісили і штори вона оновила. У чім питання?
Та й знаєте, таки дешевше набагато у них збиратись. Там і курка подвір’ям бігає і кабанчик хрюкає у сараї. Так, не село, але й не квартира.
Я ж не зможу із пенсії накрити стіл на 50 чоловік. звідки? Як? та про це смішно і говорити. Тож я вже все спланувала і мала розрахунок на те, що там у них порося на 100 кілограм є.
То й ковбаску б зробила Марія до столу і реберця і котлети і відбивні і холодецю. Мені б лиш ото на салати докупити і води якоїсь. от тобі і свято.
Але ж хіба та дівчина хоче мене розуміти? То ж неможливо слухати: “Ні і не просіть. З мене досить. Збирайтесь деінде. Світ великий, кафе орендуйте”.
Ну я з чоловіком поговорила і ми вирішили, що слухати Марію не будемо. нащо? Я синочку скажу на який день усе заплануємо. Запросимо гостей. То де та Марія вже дінеться, як на порозі станемо?
Та й приїздимо ми за три дні до свята. Так що все приготуємо і з кабанчиком розберемось. Відпочинемо якраз: шашлик, риболовля. Все як завжди.
От тільки за невістку прикро. Така була дівчина хороша, а тут прямо на очах нелюдима стала, замкнута і сторониться. А може, то вона завжди такою була а я через доброту свою не помічала отого?
Головна картинка ілюстративна.
