Кожна жінка хоче бути особливою для свого коханого. Тому й придумали себе величати принцесою чи королевою самі жінки чи чоловіки? Думаю, що чоловіки, які таким чином хочуть аби жінка завжди була біля них, бо саме для нього вона – королева, а для когось іншого – Галька з сімдесят шостої.
Я думала, що вже така з досвідом, вже так життя знаю, що мене вже ніякими словами не заманиш.
Але заманили і то яким словом!
В свої тридцять п’ять я мала за плечима ранній шлюб, на першому курсі закохалася і вже й дитина на світ з’явилася. Костик вирішив женитися, але от сім’ю утримувати не зміг. Через це ми й розійшлися, бо він вічно просив гроші в батьків, а свекруха мені виговорювала, що я міри не маю і ще й господиня ніяка.
І от час летів, а я нікого собі знайти не могла. Як тільки чули про дитину, то думали, що я маю бути готова до всього, лиш би чоловіка втримати.
Зізнаюся, що інколи й вела себе так, але далі вже сказала собі «досить», пора себе любити і поважати та чекати на того, для кого я буду коханою.
Так і нас на роботі з’явився новий співробітник, мені доручили ввести його в курс справ і ми часто залишалися в офісі, працюючи над одним проектом.
Я почувалася в безпеці, бо він був одружений та мав двох дітей, а мене одружені не цікавили.
Але з кожним днем Максим відкривався мені все більше і більше, казав, що жінка хоче від нього лише грошей. Він її більше ніяк не цікавить, вони не мають нічого спільного.
Я дивилася на цього вродливого чоловіка і не розуміла, як жінка може ним нехтувати?
І з кожним днем він подобався мені все більше і більше. Дійшло до того, що він почав у мене залишатися на ніч, від мене телефонував жінці і попереджав, що не ночуватиме вдома, а в мене.
Так минув рік і другий, він не кидав дружину, яка знала, що я є, її все влаштовувало, лиш би були гроші. Я не розуміла цю жінку, бо я б такого чоловіка давно покинула.
Але навіть поява на світ нашої спільної дитини не привела Максима до мене. Він зустрів мене з пологового, приходив до нас на кілька годин і йшов назад додому.
Андрійкові було п’ять років, але я й далі була сама, Максим інколи забирав сина з садка і все. Купував щось необхідне, але всі свята він проводив з тією родиною. Я втомилася пояснювати синові, чому так відбувається та й мій старший вже ввійшов в юнацький вік і вимагав більше грошей, а я де могла їх взяти?
– Якби у нас був батько, – казав старший син, – то цього б не сталося.
І так я жила далі, чекала на Максима, бо те слово чарівне діяло на мене магічно. І знаєте що то було?
З першого дня і по цей день, він обіймав мене, заривався лицем в моє волосся і казав:
– Ти моя віддушина…
І мені на душі ставало так добре, значить, він буде моїм. Треба лиш трохи почекати, ще трохи. А подібні слова діють на вас?
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
