Якщо отак по-правді, то чоловік сам це все почав, бачте, я про нього перестала піклуватися, а відколи діти роз’їхалися, то взагалі облінилася та те й роблю, що в магазині все купую, а нічого своїми руками не готую.
– Не готуєш ти мені. Марто, нічого з любов’ю, того мене й шлунок пече від того купованого.
Ви ж розумієте. що мене мало не вхопило.., але далі думаю, я тобі вже таке приготую, щоб ти вже наївся. Тільки відчула волю від тих баняків, бо у мене троє хлопців, а тут все, пораділа і назад на кухню.
От я й вирішила на день зарплати влаштувати чоловікові свято: запекла гомілки з картоплею, салатик і його улюблений шоколадний торт зробила.
Він від радості мало не підскакував, їв та хвалив, казав, що давно мені треба перестати дивитися серіали та по подружках бігати, бо чоловіка треба пильнувати.
Я киваю та зарплату перераховую, як ту він раптом як підскочить.
Я за ним, думаю, чи не вдавився, а він до полиці з книжками. Вхопив кулінарну книгу і зблід.
– Ти що мої гроші взяла?
– Ти про що?, – я нічого не розуміла.
– Я тут поставив десять тисяч гривень і нема ні папірчика.
– Я не брала, – кажу я.
– Не брала? Брала! А я ще думаю, чого ти така добренька. Віддавай гроші.
– Що я тобі буду віддавати, якщо я не брала?
Слово поза слово і чоловік тоді свою зарплату собі в кишеню забрав.
– Поки не віддаси, то я тобі зарплату давати не буду.
– Василю, спам’ятайся, я нічого не брала з тієї книги. Та й як ти міг додуматися гроші в книжках ховати?
– Ти її сто років не використовуєш, от і подумав, що туди точно не глянеш.
Нічого я чоловікові не могла доказати, що я справді ту книгу не чіпала. А він так розпалився, що пішов до батьків жити.
А якось телефонує, що зайде по речі, щоб я йому приготувала все те, що він брав на рибалку.
Я й зібрала те все, а потім в чоботі знайшла… дві тисячі доларів. І от тепер не знаю, що ж мені робити? чоловік же точно про них забув?
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
