Завжди першою стояла на фізкультурі, навіть тоді. Коли хлопці вже починали випинатися. Але мене ніхто не переростав, на жаль.
Мама дуже бідкалася і забороняла мені носити взуття на підборах.
– Ще чого! Які підбори на випускний? З тобою ніхто не танцюватиме!
Зі мною ніхто й не танцював…
Наше село було великим і багатим, тому мало всі одинадцять класів і я після цього вступила в виш, де мене чекали модні тенденції від дівчаток – вічні дієти і можливість позичити один в одного одяг. Зі мною ніхто не мінявся, бо мій одяг був великим для всіх моїх подруг.
Не скажу, що хлопці до мене не залицялися, але я бачила, як їхні друзі реагували, коли мене представляли, як дівчину.
Я теж сиділа на дієтах. Але отримувала не зниження ваги, а сіре лице і впалі очі. Я б і далі продовжувала над собою експерименти, якби якось спитала себе – я лише тіло?
Невже я зводжуся до того, що маю більший розмір одягу? Не важливо, яка я людина, чи люблю котів і чи подобається мені осінь?
Коли пішла на роботу, то плюнула на всі ці дієти і змирилася з тим, що мені не судилося мати нормального чоловіка. Ну як нормального?
Розумієте, таке враження, що навколо тільки підкачані чоловіки, з густим волоссям, білозубою усмішкою, які гарно пахнуть та багато заробляють.
Смішно, правда?
І ми всі маємо теж маємо під стандарти себе підганяти, бо ж он які красиві кавалери навколо, а ви…
Ая-яй! Бутерброди після дванадцятої їсте?!
Всі мої дівчата-колеги сиділи на дієті і мріяли про той час, коли будуть їсти котлетки з запеченою картопелькою, яку я приносила на обід.
– Ех, Інно, зовсім ти нас не жалієш з цими запахами! От коли вийдемо заміж, то такі рецепти будемо кожен день робити, а поки салати поїмо, – казали вони.
А я що? Раз вже й мама на моє заміжжя махнула рукою, то й я поготів.
– Нема Інно тобі пари, навколо всі малі… Що за хлопці пішли?, – сказала мама і обняла мене.
Мені вже стукнуло тридцять три і мама почала говорити аби я собі дитинку для себе привела на світ.
– Поки молода, то наважся, не важливо, який чоловік. Головне аби непитущий. А там нічого не говори і матимеш на старості літ віддушину.
Ну де я буду шукати таких чоловіків? Звичайно, що охочих на вечір є й на мою широку кістку, але ж і мені хочеться аби то була людина приємна, а не всяке таке.
Впав мені в око наш шофер Дмитро, він і мені подобався на зовнішність і не набридав всякими жартами.
Я його серйозно не розглядала, як батька моєї дитини, але ж мама кожного дня народження бажала мені дитинку і вже мене так дістала, що я подумала, що хай буде.
Звичайно, що для розмови на таку тему потрібно якось до людини підійти і я вирішила, що найкраще буде, коли я пригощу його спочатку обідом.
– Дмитре, я запекла деруни на смальці в духовці, а дівчата куштувати не хочуть, бо на дієті. Ти не допоможеш мені справитися з цим?.. Ще й заправка з сиром та часничком…
У Дмитра загорілися очі, а коли посмакував, то не спинився, поки не побачив дна, я сама ледь встигала забрати дерун, так він наминав.
– Інно, я таку смакоту й в ресторані не їв, – каже мені він.
– Ой, скажеш таке. На здоров’я!
На наступний день у мене був плов з салатом з бурячка, далі гречка з курячою підливою, голубці і налисники з сиром…
Вже бачу, що Дмитро до нас в офіс приходить та приносить каву з десертом:
– Інно, ходи обідати і не перепрацьовуйся, бо я їх знаю – скинуть на тебе, а ти сиди допізна.
Отак у мене з’явився захисник від бажань дівчат аби я їх відпустила раніше, вийшла за них на роботу або доробила звіт…
Я знімала квартиру і Дмитро став там частим гостем, зранку ми разом їхали на роботу і практично разом жили.
Про якісь слова кохання, кіношні зізнання мови не було.
Коли я зрозуміла, що при надії, то нічого Дмитру не сказала. Для мене було очевидним, що наш роман скінчився і далі я вже буду одна.
Але як це все завершити, щоб і правду не сказати?
Сиджу і сушу собі голову, як приходить Дмитро та приносить мені фрукти. Я дуже люблю гранати і він приніс такий велетенський пахучий фрукт, що мені аж сльози на очі накотилися…
– Не плач, – каже, – тобі хвилюватися не можна, а вітаміни можна!
Ми разом вже п’ятнадцять років. Двоє діток і ніяких дієт. Напевно, коли ти любиш, то такі дрібниці тебе не хвилюють.
Фото Ярослава Романюка.
