fbpx
Історії з життя
Не дочекалася Таня десерту, гримнула дверима і пішла

Оля жила у великій, просторій квартирі, подарованій їй турботливою і люблячою бабусею.

Жили великою та дружною сім’єю: бабуся в одній кімнаті, двоє синів у другій кімнаті, Оля з чоловіком у третій спальні та ще була кімната для гостей.

З чоловіком Олі пощастило, роботящий, спокійний, руки золоті. Незважаючи на те, що працював на основній роботі, ще й підробляв і сам, попри брак часу, примудрився зробити гарний ремонт у квартирі.

Вдома завжди пахло випічкою, різними смаколиками. Оля і працювала, але намагалася, щоб у вдома було чисто, рідні смачно нагодовані, чисто вбрані, напрасовані.

Втомлювалися з чоловіком часом так, що тільки до подушки і одразу провалювалися в сон.

Була в Олі подружка, яка жила в цьому ж під’їзді, з літніми батьками, з чоловіком і з дитиною. Часто приходила в гості або дзвонила до Оля, і весь час любила на життя поскаржитися.

І ось одного дня дзвонить і запитує:

-Олю, ти вдома?

– Вдома. – Каже Оля.

– Можна я до тебе прийду на каву забіжу? – Запитала Таня.

– Звісно, приходь, я якраз печеня допікаю.

Таня прийшла, взяла чашки, закип’ятила чайник, розлила по чашках, поки Оля чаклувала біля духовки.

Сіла на зручний стілець і раптом з розчаруванням почала говорити:

– Ой! Добре тобі Олю!

– Тобто? – На автоматі запитала Оля протикаючи зубочисткою печиво.

– Все в тебе є, велика квартира з гарним ремонтом, достаток, затишок, Вітя твій купу грошей додому приносить, всі такі доглянуті, задоволені життям. – говорила Таня, з прищуром дивлячись то на Олю, то обводячи очима кухню.

– Не зрозуміла. – Відповіла Оля, відірвавши нарешті погляд від випічки.

– Ну, а що ти не зрозуміла? Щастить тобі, кажу! – З докором у голосі зауважила Таня. – А ось мені не щастить! У нас вічні проблеми: з батьками не можемо знайти спільної мови, дорікають нам увесь час, чоловік заробляє мало, вічно в боргах, діти не слухаються. Та навіть узяти те, що до тебе як не зайдеш, йти не хочеться, так затишно та смачно пахне у квартирі.

Таня б і далі продовжувала, але Оля її зупинила:

– Так! Стоп! По-перше: не треба заздрити! Мій чоловік на двох роботах працює, ще й удома на дивані не лежить. А твій?

– А мій теж працює! – Спробувала виправдатися Таня.

– Ага! Сторожем добу через три? – Відрізала Оля.

-Ні! Охоронцем! – з деякою гордістю відповіла Таня.

– Ну так, охоронцем… Не моє звичайно діло, але все одне з одним пов’язане. Грошей чоловік мало заробляє, батьки бурчать, чоловік вдома на дивані лежить, сам нічого не робить і грошей немає, найняти людей, аби ремонт зробили. Навіть тебе взяти, ти до мене прийшла замість того, щоб булочок чи млинців дітям напекти. Вибач, звісно, але заздрити не треба!

Таня невдоволено підібгала губи:

– І навіть ти дорікаєш! Що за люди навколо? Ну, що за люди?! – Почала тараторити Таня. – Ні, щоб поспівчувати і підтримати добрим словом!

Оля змовчала у відповідь.

– Така ти подружка! – сказала Таня і гримнула дверима.

You cannot copy content of this page