Не думала я, що матиму від доньки такі претензії на схилі літ: «Чому ти мене не віддала?», каже вона мені щоразу, як прийде до нас. Чоловік теж на мене вовком дивиться, неначе я бозна що зробила, але як я мала викручуватися – ніхто й не спитає

Коли я зрозуміла, що при надії п’ятою дитиною, то просто не знала, що й робити. Діти були один за другим, не встигала випрямитися, як вже чергове на підході і наче сипалися з мене. Микола, який наче й був добрим чоловіком, але теж любив добре почаркуватися.

Про те, щоб дитину залишити й мови не було, адже я жила в маленькому селі, там всі один одного знали, та й бабусі з обох сторін вже до мене ходили та казали:

– Та скільки ти вже тих дітей будеш на світ приводити? Вже Микола зігнувся, а ти спину не маєш!, – казала свекруха.

– То я собі сама надула чи що?, – обурювалася я.

– Ти жінка, ти маєш мати розум, – відказувала свекруха.

Мама моя була теж такої думки, що вже досить тих дітей.

– Тобі лише тридцять один рік, а що далі?

Я не знала, що робити далі, бо таки прийдеться мати п’ятеро дітей, вирішила, що надалі не підпускатиму до себе чоловіка та й усе.

І ось тут мене й прихопило та повезли мене аж в область.

– Там живе твоя троюрідна сестра, то я її попрошу аби тебе навідувала, – сказала мені мама, – Може, й переночувати пустить.

Так, я не мала грошей на готель, бо й такої моди тоді не було, а родичі і знайомі були єдиним шансом не ночувати на вулиці.

І ось приходить до мене ця Наталя, дивиться зверхньо.

– Мама попросила прийти, аж на роботі мене знайшла. Ви такі, що свого не упустите.

– Та ми ж родина, – просто кажу їй я.

– І що? Я тепер вам щось винна? Самі свої проблеми вирішуйте, я ж вас до своїх не залучаю.

– Що? Та ти поняття не маєш, що таке скрута чи економія, що таке обкластися дітьми і сивіти. А мені кажеш за проблеми? Та тьху на твої видумані негаразди! У мене п’ята дитина на підході, а тепер мені сказали, що там двійня! Чоловік тижнями вдома не ночує через той гамір, що в хаті, та я б сама радо втекла кудись, та хто від мене відчепиться? На краю світу знайдуть! Від того мамкання аж голова тріщить.

А та на мене глянула та як захлипає. Виявилося, що вона дітей мати не може, а їй вже за сорок. І вона б мала за радість чути й сміх, і писк, і мамкання…

– Слухай, то візьми мою одну дитинку собі, – кажу я їй, – і тобі добре і мені легше?

Вона так втішилася! Ви собі не уявляєте, яка вона була рада, коли тримала на руках донечку, ще дала мені гроші на таксі до самого села і інші подарунки.

Я більше про неї й не думала, знала, що моїй дитині буде краще з нею і не помилилася. Бо ось у мене на порозі моя друга донька – гарна, багата і здорова. Захотіла мене побачити, бо Наталі не стало і вона знайшла її лист, де та розповіла, що її справжня мати – я.

І тут для мене почалося справжнє стовпотворіння: всі мною незадоволені та засуджують. Ви собі можете таке уявити? Вони, які не давали мені спокою все життя, бачте, не можуть повірити, що я дитину рідну віддала.

– Та я б усіх вас віддала, як ви мені допікали! А тобі, чоловіче, що ти мені так життя зіпсував нема чого на мене так дивитися! Ти лиш одне знав, а ростити їх не хотів! Тому мовчи.

А от моя найменша на мене з іншою причини має око – чого я її не віддала замість сестри. І що я маю тепер з усім цим робити – підкажіть мені, будь ласка.

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page