Я думала, що Настя врівноважена і мудра жінка, хай вона мені при знайомстві не дуже сподобалася, але ж не мені з нею жити. Коля їздив на заробітки і так вони змогли купити власну квартиру, до того жили на орендованих. Я помагала чим могла, бо у мене зарплата невелика і мені самій ледве вистачає на комунальні, особливо взимку. Могла з дітьми посидіти, до себе привести чи на гурток відвести. Я думаю, що то й так дуже багато, адже батьки дітей приводять на світ заради себе, а не заради дідів чи бабусь.
Звичайно, що, коли я в їхній квартирі і нагодую дітей. то мию посуд після себе і ще й можу ранковий помити, бо Настя накидає повну раковину і вже на роботу біжить, а вже аж ввечері миє. Я думаю, що я навпаки роблю тільки краще для неї.
– Мамо, – каже вона мені, коли помітила, що я не так поставила тарілки, – Ви більше не мийте у мене посуд. Мене це дратує.
Я кивнула, а сама задумалася – як може така дрібничка дратувати? Тут щось явно не так і вона видно чимось іншим незадоволена, а просто так каже. Я так почала в сина тихенько виясняти, але він нічого мені путнього не сказав. Тоді я поставила питання прямо:
– Чого це у вас не можна посуд мити?
– Мамо, – каже Коля, – Ти миєш з миючим засобом, а Настя тільки визнає соду.
– То нащо тоді миючий засіб, коли вона така екологічна?
– Бо вона ним плиту миє чи раковину, може капнути на сковорідку.
Але й це пояснення мені не підходить, бо вона могла б сказати – не мийте з миючим засобом. Правда ж? Щось у мене були інші питання і я про це все забула, як і про те, що не можна у них нічого мити. Якось привела дітей. а на кухні ну просто якийсь свинарник: ціла раковина з посудом, каструлі брудні, міксер на столі, миски засохли з-під тіста.
– То мама зранку пекла мені кекси в садочок, – каже мені Софійка.
Ну, зрозуміло, забула спекти звечора і мусила зранку нашвидкуруч робити. Що я не розумію? Я тоді закотила рукави та почала те все мити.
Я навіть не чула, як Настя зайшла до кімнати, а далі собі мию та мугикаю.
– Я ж вас просила в мене не мити посуд, – каже вона мені.
– А що я мала на цю гору дивитися, – кажу я та й собі далі спокійнісінько мию.
А вона тоді просто як кинеться і кран перекрила. Я її такою ще ні разу не бачила!
– Мамо, – шипить мені, – Я вам сказала, що мене дратує, коли ви миєте посуд. Ви виливаєте стільки води і під таким напором миєте, що можна ванну набрати! Для мене це неприпустимо і ми всі маємо економити водні ресурси!
Я тут розреготалася. Ну що вона меле? Які водні ресурси. Коли у нас води на кожному кроці. Тут точно справа не в цьому, але ж треба таке вигадати.
– Мамо, – й далі вона за своє, – У мене діти знають, що треба економити воду, бо білочка не матиме, що в лісі пити. А вам скоро на той світ, а ви ні до чого не навчені!
Ну знаєте, я вже тут не витримала і їй відповіла. Слово поза слово і я пішла геть і не планую вертатися, поки та невдячна не попросить у мене вибачення! Я більшої небилиці за життя своє не чула, як вона мені каже! Я певна, що є інша причина через яку вона мене не хоче бачити в квартирі мого сина і дуже хочу ту причину переказати синові аби він знав з якою святою «екологічкою» він живе!
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
