– Сину, я тебе прошу, ти тільки не одружуйся, бо ти ще такий молодий. А сімейне життя не з медом.
Але де він мене хотів слухати? Ледве дочекався, коли Леся закінчить університет і вже її покликав заміж, а там через два місяці мені сповістив, що вона при надії.
– Чого ти не радієш за мене, – дивувався він.
– Побачиш чого, – буркнула я, бо все зробила для того аби його попередити від того, що буде далі.
А те, що буде далі я добре пам’ятала – недоспані ночі, чоловік, який не приходить ночувати додому і пам’ять про те, що тебе підвели в найважчий для тебе момент. Я так і не пробачила чоловікові, тому ми й десяти років не прожили разом і більше я не могла довіритися нікому. І ось мій син йде по цій доріжці, бо не знає, що його чекає, а послухати не хоче.
Молоді жили окремо, я до них не мішалася, бо Леся має маму, яка їй з малюком допоможе. Справили пишні хрестини для Данилка, я бачила, що наче зовні все у них добре і тільки вже молилася аби мій син повівся гідно і пройшов це випробування.
Проте, коли через пів року невістка мені зателефонувала з питанням про те чи не у мене Роман, то я зрозуміла, що треба діяти.
– Ні. але ти не хвилюйся, може до батька пішов, а телефон розрядився. Я зараз все виясню.
То була друга найважча ніч у моєму житті. Я обдзвонила всіх його друзів, але ніхто не знав, де Роман.
Нарешті мені вдалося вияснити, що він може бути в колеги і я туди поїхала. Телефонувала й в домофон, і йому, далі сусідам і таки попала всередину. З-під дверей я вже не вступалася і та жінка була змушена відкрити двері.
– Що, сину, йдеш слідами свого батька? Далі син буде твій так само робити?
– Мамо, Леся геть змінилася! Я не хочу біля себе бачити таку жінку.
– А ти попробуй дві години поспати і я подивлюся, який ти будеш красень. Ану додому і проводимо експеримент: ти з дитиною, а Леся твоя по салонах пройдеться. Пішли, а ти, любонько, мені на очі більше не попадайся. Ти мене зрозуміла?
Приїхали ми додому і я сказала Лесі, що в батька він був, але завтра за свій вчинок, він буде сидіти з малюком, а ми пройдемося по магазинах.
– Та я нічого не хочу, лиш спати, – втомлено сказала невістка.
– І це теж сьогодні забезпечить тобі чоловік, який буде гойдати сина.
На ранок я побачила чудову картину – виспану Лесю і Романа з отакими очима.
– Щось, синку, ти геть не так виглядаєш, як завжди. Дивитися на тебе неприємно, і що за запах? То малий? Ні, ні, я його не візьму, мені не хочеться переодягатися! Лесю, пішли!
Ми провели дві години в салоні, я їй замовила обгортання з водоростями і вона була дуже тому рада.
– Як я відпочила! Як я люблю тепер сина і чоловіка. Всіх люблю!
Я усміхнулася, бо теж любила і сина свого, і онука, і навіть її.
– Ти тільки не починай все знову на собі тягти, – кажу їй, – Нехай чоловік теж дитину няньчить, бо робота – то одне, а обов’язки батька це не відміняє. Чула?
І отак протримався мій син і вже онуку три роки, Леся чудово виглядає і я бачу, що закоханість мого сина переросла в справжнє почуття любові до неї, не лише як до жінки, але й як до матері його сина, до друга, до рідної людини.
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота