fbpx
Історії з життя
— Не хваліть нас, батьку. Краще менше пийте. У селі говорять, та й самі бачимо, що ні дня не обходитеся без випивки. Людям треба допомагати, але хай вони розплачуються з вами за роботу не випивкою, а грошима

Іринка та Михась — школярі. Дівчинка навчається в шостому класі, а її братик — у четвертому. Обоє старанні, мають гарні оцінки. А які виховані! Їх учителі завжди всім за приклад ставлять, до будь-яких заходів залучають, знаючи, що не підведуть: чи то пісню дуетом, наче справжні артисти, заспівають, чи то вірші прочитають так, що аж за душу бере.

ОСОБЛИВО радів похвалам педагогів їхній батько. Тоді у Василя, здавалося, ширшали плечі. Як хильне чарку, то язика за зубами вже не годен втримати:

— Які в нас із Марією діти! Справжній скарб подарував Бог. То наші янголятка…

Дітям приємно чути такі слова від батька, та водночас і трохи ніяково. Якби ж то він їх говорив на світлу голову… А якось їх прорвало. В один голос:

— Не треба хвалити нас, тату!

— Та ви що таке кажете! Добре слово ще нікому не зашкодило… — їм на те під мухою батько.

— Не хваліть нас. Краще менше пийте. У селі говорять, та й самі бачимо, що ні дня не обходитеся без випивки. Людям треба допомагати, але хай вони розплачуються з вами за роботу не випивкою, а грошима.

Марія аж руки потирала від задоволення, слухаючи дитячу пораду батькові. Скільки разів говорила, благала чоловіка, щоб кинув пити, думав про життя, майбутнє доньки, сина. Швидко підростуть, підуть у науку — здібні які, щось треба на освіту відкласти. Не допомагало. Село нібито й невелике, але завжди десь знаходив компанію, хтось пригощав.

«Дякувати» Василеві Зарічному було за що. Умілі руки має і тяму до техніки. Десь щось зламається — його просять полагодити. Ще й добрий — ніколи не відмовить. Має зварювальний апарат, ото вже з ним мандрує селом: кому нові ворота та хвіртку зробить, кому ще щось докупи з’єднає… А розраховувалися люди за такі послуги, як правило, запрошенням до столу. А там ніколи не обходилося без пляшки.

Після таких дитячих слів Василь або мовчав, або ствердно кивав головою. Видатки домашні немалі, а доходи мізерні. До того ж дружина часто нездужає, на різні препарати ой які гроші витрачають, бо вони сьогодні надто дорогі. Інколи на останні копійки доводилося купувати.

Однієї листопадової днини раптово занедужала Марія. Викликали «швидку». Діти навідували маму і в той же час не пропускали уроків, усю домашню роботу виконували, бо батько не зрікався свого — щодня до пляшки прикладався. А тут наблизився новий рік. Діти вирішили створити татові свято. Іринка зі схованки (тільки вона й мама знали про неї), де лежали гроші за продану навесні корову, взяла 100 гривень. Наготувала з братиком наїдків, наварила узвару.

Сіли увечері за святковий стіл утрьох — діти і батько. Згадали маму, яка поправляє здоров’я в лікарні. Іринка та Михась віршами привітали тата, теплими долоньками міцно обійняли, притулилися ніжними личками до неголеної щоки.

— Чого нам, тату, зараз бракує? — запитала Іринка.

— Багато чого, доню. Таке життя. Складне воно.

— Бракує нам зараз найголовнішого — мами.

Як чоловік сам потім розповідав, у ту мить він здригнувся, щось із нього неначе вийшло, як останні краплі бруду…

Наступного ж дня батько і діти поїхали провідати маму. Машиною виручив сусід, якому в стайні зварив металеву кучу. Такому несподіваному візиту Марія щиро зраділа, їй додалося сил, мов після чудодійних настоїв. Через кілька днів жінку виписали, вона повернулася додому. І не автобусом, а знову на сусідових «Жигулях», на яких приїхав за нею чоловік.

— Почуваюся значно краще, — казала Марія сусідам. Та й справді, вона наче помолодшала, ожила.

Василь Зарічний і далі залюбки допомагав людям, але вже не за випивку. Від обіду чи підвечірку не відмовлявся. А ось келишки та пляшку зі столу забирав і віддавав господині.

— Ні-ні… То справжнє лихо, — казав, а перед очима бачив своїх дітей-янголяток.

У селі дивувалися, що з Василем Зарічним сталося. І до нього такого всі швидко звикли.

Автор – Богдан ЛАДАНАЙ.

За матеріалами – “Вербиченька”.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!

Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.

Фото – pixabay.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!