fbpx
Історії з життя
Не маю сил прийняти і полюбити свою дитину. Доня схожа на мене і це всі бачать. Саме це мені спокою і не дає

У мене не найкращий характер і я прекрасно це усвідомлюю. Будучи молодою я зробила занадто багато помилок через які і тепер шкодую. Природно, що прийнявши себе я вирішила виховати дочку геть іншою. Звичайно, я не стала робити її занадто старанною, але і не допускала великої свободи. Мені хотілося, щоб вона виросла в гармонії і чітко усвідомлювала, що і чому робити можна, а чого не можна.

Протягом усього життя я намагалася зробити так, щоб вона не повторила моєї долі. Спочатку віддала в приватний дитячий сад, потім в приватну школу і зараз вона іде навчатись в один з кращих ВНЗ міста, проте в сукупності навіть це не допомогло їй надто відрізнятися від мене. Нотки мого характеру і того, якою я була в молодості, проскакують в ній все частіше і частіше. І хоча сама вона не помічає в собі таких змін, я бачу їх чітко.

Природно, що бачу їх не тільки я, але і мій чоловік. Часом він говорить мені, що бачить в ній молоду мене. Мені не те щоб це лестило це – приємно. Я не хочу, щоб вона була схожа на мене.

Так, я живу зараз добре і у мене все гаразд. Але є речі згадуючи які я плачу. А донька зараз того ж віку, що й я тоді була. Вже починає говорити, що я її занадто контролюю. Починає говорити неправду і якось викручуватись. Старається, аби я менше про неї знала.

От як вберегти власне дитя від моїх помилок. Їй вісімнадцять, за ручку водити я її вже не можу. Чоловік і мама просять мене заспокоїтись, а я не можу. Адже це моя дитина і вона копія мене в юності.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page