Але цю жінку я давно знала, Оксана ще зі мною в інституті вчилася і була така, що все в очі говорила, правильна була, не давала нікому списувати і конспекти теж не давала, бо казала, що всі мають мати те, що заслужили. «Не люблю хитрих», – завжди казала.
Тому я й повірила її кожному слову, а, коли прийшла додому, то все й співпадало з тими подіями, які я просто трактувала так, як мені Дмитро навіював.
Саме я поїхала в інше місто його матір доглядати, а він в той момент поїхав з любкою на море, а мені сказав, що так засмаг в солярії спеціально, бо їхній новий директор хоче бучити здорових і молодих людей навколо себе.
– А засмага, то найлегше, що мені вдалося зробити, – ще сміявся він і погладжував своє черевце.
А я лиш пишалася тим. Який у мене чоловік кмітливий.
Або його пояснення, чому я роки не ходжу на корпоративи до нього:
– Шеф проти, каже, що мають бути лише працівники, він навіть дружину не бере.
І цим він пояснював, чому від нього так парфумами несе: «Нас пару чоловіків в колективі, а жінок купа, з усіма треба перетанцювати, бо ж та начисляє зарплату, та мені зі звітом помагає, та мені в шефа кращі відрядження вибиває, а я ж усі гроші в родину, для тебе…». От я й пишаюся, який він у мене господарний.
– Нелю, ми всі думаємо що ти або свята, або дуже вже наївна, але я ж тебе знаю, як чудову людину і не думаю, що ти на таке заслуговуєш, – завершила Оксана.
Вдома я вся кипіла, адже не лише у нього почуття пройшли за ці роки. Коли ще на початку стосунків він старався, то з часом я знала всі його порухи і погляди, нічого нового ні в спілкуванні, ні в житті. А тепер виходить, що я ще й сама себе з ним жити змушувала, коли мені вже який рік подобався мій колега Мирон.
Але тільки через те, що я вірна жінка, то я нічого собі подібного не дозволяла, казала, що так не можна.
Ходила на всілякі гуртки. Займалася випічкою тортів, лиш би зайняти чимось свої думки і не думати про нього. А тут, вже який рік я можу бути вільна! І якби не Оксана, то я б так і була прикута до цього нудного шлюбу.
Дмитро спочатку відпирався, казав, що все це наклепи, але далі почав говорити, що то все я, погано старалася.
– А зараз ні слова. – прошипіла я, – бо залишишся лише в одному костюмі, що зараз на тобі
Але він мене не слухав, тому я відсудила у нього квартиру, а далі вирішила, що чекати годі і поговорила з Мироном на чистоту. Я мала мало шансів, адже він молодший від мене на три роки і ще й холостяк, але на моє щастя все склалося так, як я хотіла.
Ба більше того – в сорок чотири я привела йому на світ сина, всі навколо дивувалися, дехто навіть говорив про мій вік, але я бачила, як це важливо для Мирона і в його очах читалася така вдячність, якої я ніколи не бачила в очах першого чоловіка.
Недавно мене Оксана побачила з візочком і аж руками сплеснула:
– Але ти даєш!
– Так, дякую тобі, що все мені розказала, бо тоді я б інколи не була така щаслива.
– Та прошу, можеш бути ще щасливіша, тепер твій колишній вже не так гарно виглядає, тому попитом перестав користуватися.
– Та мені вже все одно, – відказала я.
– Не скажи, все одно приємно, коли карма діє, – відказала на те Оксана.
Ми ще трохи поговорили і я пішла далі, думаючи про те, що кожен має жити з тим, кого любить, а не скніти в шлюбі, краще правду сказати і звільнити і себе і іншого для кращого життя. тоді все чесно. А ви що скажете з цього приводу?
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
